МАРФИНА ОЛЬКА

Несла Марфу життєва течія, як і решту селян – увесь український народ. Ніхто не в змозі зупинити часу плин, як ніхто не міг встояти і проти влади генсека та партократів.

І вдовині діти підростали потроху, незважаючи на нестатки. Худі, босі, майже голі, та все ж таки живі. Не кращою була і їхня мати.

Марфа працювала у колгоспі. Влітку й восени – ланка у полі, взимку – короткий перепочинок або й того нема, бо бригадир кличе на ферму свиней порати.

Сама вдова дітей піднімає. Родичів на світі вже немає. А брат Кузьма вісток про себе так і не подає. Де його життя минає? Бог лише відає…

Цікаві товаришки не раз допитувались, від кого в неї доня-квіточка. Ну таке вже писане личко має, брівки чорні, мов шнурочки, карі ясні очка.

Усі жінки знали Прокопа як звичайнісінького чоловіка, нічим особливим не показного. Синок у нього вдався &...