І ПРОСТИ НАМ ПРОВИНИ НАШІ

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІЇ КОХАННЯ В ОДНІЙ ГАЗЕТІ

(Продовження)

Тітка Анна саме викупала Софійку і вже поклала в ліжечко, коли до спальні зайшов Олесь. Дівчинка усміхнулася до нього, але оченята були напівсонні. Так і заснула з усмішкою на устах.

– Треба швидше додому приходити, татуню, – дорікнула тітка й одразу почала розповідати, якою славною дівчинкою є Софійка. Олесь із любов’ю дивився на рум’яне ніжне личко, на маленькі червоні вуста. Дівчинка уві сні усміхалася, поцмокувала.

– Я сьогодні спатиму в спальні Софійки, а ви ляжте у вітальні, відпочиньте, виспіться.

Тітка не перечила.

Довго не міг заснути. Душу ятрив той бездонний стражденний погляд.

– Що її мучить, що гасить душевний вогонь: чи те, що покинула дитину, чи щось інше?

Її врода, її натура, витончена і строга, несумісні з тим диким вчинком. А може, обставини? Не може бути обставин, гірших в...

Дякуємо!