На світанку Ярину розбудив дзвін. Вона сіла на ліжку, перехрестилася.

Тобі незабаром п’ятнадцять років, ти такий дорослий і розумний – усе вмієш. Змайструй мені кораблик щастя...

– Все ж не всіх забирають рідні на свята, зали­шаються важкохворі й ті, у кого немає нікого...

Ти сумуєш за своєю мамою, правда? Але ж ніхто не винен у її смерті.

Мабуть, кожен, хто зустрічався з Яною Ковальською, намагався зазирнути їй в очі. Що в них?

Рузя копала бараболю. Натискала правою ногою на старий рискаль, підважувала корч...