Ти сумуєш за своєю мамою, правда? Але ж ніхто не винен у її смерті.

Мабуть, кожен, хто зустрічався з Яною Ковальською, намагався зазирнути їй в очі. Що в них?

Рузя копала бараболю. Натискала правою ногою на старий рискаль, підважувала корч...

У цьому холодному та байдужому світі її могла приголубити тільки ця усмішка, тільки його ясний погляд.

Перев’язавши навпомацки пуповину, поповзла на колі­нах, залишивши дитину в холодній траві...

– Одна ти в мене, як зіронька ясна. Страшно мені подумати, що твій вік пропаде на самоті та в смутку.