Життєві історії
Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.
– Сідай, пообідай, випий п’ятдесят грамів для апетиту, – припрошувала Галя. Мирон довго мив руки з милом, повільно витирав їх білим рушником, а тоді якось несміливо, ніби нехотячи, сів до столу, а Галя – навпроти. Налила йому чарку, декілька крапель вділила й собі. Їли мовчки.
– Гарна з тебе господиня, надвичайно смачно готуєш, – промовив після паузи, аби щось сказати, бо мовчанка ставала нестерпною. Якоїсь миті погляди їхні зустрілися й вони пильно подивилися одне одному у вічі. Мирон квапливо підвівся, подякував за обід і знову взявся до роботи. Мурував Галі піч із новенького вишневого декоративного кахлю, бо її син, який минулого тижня приїжджав зі Львова, попросив його про це, як єдиного в селі майстра-пічника.
Серце глухо гупало, а він працював і пригадував: її хата була крайньою в селі, світилася писанкою під самим лісом. Пробирався до дівчини щовечора після заходу сонця. Місяць висів над землею, а вона, молода і вродлива, світилася, як сонце на світанку. Зорі та трави оберігали їх від сторонніх очей, ліс був свідком того безмежного щастя, яке переповнювало, мов повінь, залюблені серця.
***
Заплакана сестра, з якою виростали сиротами після трагічної загибелі матері, повідомила, що вагітна від сусідського парубка Дмитра і той тільки тоді пообіцяв оженитися з нею, коли Мирон одружиться з його старшою сестрою Юзею, яка засиділася в дівках.
Мирон щось кричав, тамуючи біль, обіцяв забити Дмитра, всю ніч блукав старою кичерою, а вранці, побачивши білу як крейда сестру, яка тремтіла всім тілом, мов заплутана в сітях пташина, пішов до сусідів закріпити угоду.
Ходив вечорами назад-вперед, тамуючи муку й намагаючись відтермінувати той день, коли в оселі з’явиться молода господиня. Все відбулося тихо й утаємничено, як обмін полоненими.
Дебела Юзя із сяйливими очима переступила поріг Миронової хати після того, як його сестра переїхала жити до Дмитра. Банував серцем за Галею так, що це відчула навіть жінка, яка часто тихенько, щоб ніхто не чув і не бачив, плакала, бо не дочекалася від чоловіка сподіваної ласки.
Але життя є життя… Народивши донечку, прикипіла серцем до неї. Та якось не витримала: «Мучиш мене й себе. Хоч би висварив колись або обійняв по-справжньому. А то ніби й не живу. Думаєш, мені легко цю байдужість переносити?» – і заплакала.
Але таке трапилося лише раз. Свою тугу вкладав у працю. Найважче було, коли Галя стала дружиною іншого.
***
– Може, ти вже голодний, Миросю? Не квапся так борзо ту піч закінчувати, – обіймала очима дорогу постать. – Я ніколи не мала на тебе жалю, – сказала тихо, коли знову сіли за стіл. – Не з власної волі ти мене покинув, не з власної…
Хотіла ще щось додати, але замовкла на півслові.
– Стільки років між мною і тобою був тільки вітер, а тепер буде ця піч, що зігріватиме в негоду вдовину душу. Слів не збереш, думок не спиниш, пам’яті не замовиш. Я й гадки не мала, що син такого майстра мені приведе.
Мирон мовчав. Дивився на неї темно-карими очима і щось важко думав. У вікно декілька разів стукнула гілкою молода вишенька, що прикрасила себе напередодні білим-пребілим цвітом.
– Говори, Галю, говори…
– А пам’ятаєш, Миросю, як ти мені співав: «Я ж тебе, рідная, аж до хатиноньки сам на руках занесу…?». Пам’ятаєш? Ця пісня мені оживляє душу вже багато років. Ти ще хоч колись її співав?
– Не співав, Галю, бо зраджена пісня ніколи не зазвучить по-справжньому.
Повільно підвівся, подякував за вечерю, одягнув куртку і пішов до дверей.
– Візьми гроші, син залишив, щоб заплатити за роботу.
Мирон заперечливо похитав головою і мовчки переступив поріг. А звідкись, із небес, долинуло: «Ніч яка місячна, Господи, зоряна…» (З книги «Впереміж зі сльозою»).
Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
Життєві історії
