ФАВОРИТКА ПРИВІЛЕЮ

Власниця вразила молоду візаві яскраво-червоним кімоно на сучасний манер і прискіпливою тривалою розмовою. Проте Ангеліна змогла переконати Емму, що вона – гідна кандидатка для роботи в студії. Втім, власниця поки запропонувала випробувальний термін і повідомила, що чекає дів­чину наступного дня.

Ангеліна почувалася щасливою, бо їй вдалося зацікавити роботодавця. Але кортіло швидше підписати перший договір з одним із замовників студії, щоб проявити себе на повну. Дівчина затрималася в офісі й поцікави­лася в Дарини за філіжанкою кави:

– Таке незвичне ім’я… Емма… Звідки вона? Хто за національ­ністю?

– О, вона і на вас створила враження, – стримано засміялася та. – Емма – звичайна українка, яка обрала собі феєричну роль у житті бути ким завгодно. Це жінка, яка мало не щомісяця змінює імідж та ім’я. Тож звикай! Ой, вибач, що я вже перейшла на ти.

– Згодна, обійдімося без офі­ціозу. І дякую, що розповіла, – Ангеліна попрощалася й вирушила в місто.

Розмірковуючи, як цікавіше провести день, вона подалася в музей східного мистецтва.

А на ранок дівчину чекала несподіванка – неподалік зупинки біля таксі стояв Семен і нетерпляче виглядав її.

– Доброго ранку, я вже трохи запізнююся, тож треба поквапитися, – промовив він з нотками роздратування, коли Ангеліна підійшла ближче.

– Вітаю! А ми… знову їдемо разом? – розгубилася і водночас збентежилася та.

– Звісно! Ви ж не хочете їхати стоячи в переповненій маршрутці? – почула у відповідь.

«Тільки цього мені бракувало! І чим же зрештою доведеться заплатити за таку увагу?» – Ангеліна не знала, як вчинити правильно, але вже була в машині, бо Семен не дав їй часу подумати.

Цього разу чоловік ввічливо випровадив дівчину з автівки і поїхав далі, знову не запитуючи її контактів. «Може, воно й на краще, що він не такий нахабний», – Ангеліна міркувала про дивну поведінку випадкового знайомого і впевненою ходою крокувала до студії. День минув швидко, завдання Емми їй були до снаги. Після студії дівчина придбала корм для домашньої улюблениці – сіамської кішки Нюсі, а вдома приготувала собі смачну вечерю.

Незабаром зателефонувала мати.

– Привіт, доню! То як він? Швидше розповідай, бо я вся аж тремчу від нетерплячки, – наполегливості їй не бракувало.

– Хто «він»? Привіт!

– Та твій новий офіс! Там, певно, розкішно?!

– Ма, ну звичайний столичний лоск, – трохи розтягуючи слова, відповіла донька.

Погомонівши про Емму й Дарину, мати зацікавилася співвласником студії.

– Я з ним ще не знайома, у нього щодня зустрічі з клієнтами поза офісом, – розчарувала її Ангеліна. – Певно, ще пихатіший, ніж Емма. Гаразд, перекажи таткові вітання. Люблю вас! – відчеканила вона і з полегшенням поклала мобілку на стіл.

Мати хотіла знати все і про всіх, хто оточував доньку, але такі детальні випитування Ангеліну виснажували.

Наступного ранку, прямуючи до зупинки маршрутки, дівчина вже сама шукала поглядом Семена, але його не було. Проїхавши зупинку, вона змушена була вийти з маршрутки, щоб пропустити пасажирів. І несподівано відчула, як хтось вхопив за руку. «Ох і нахаби, пропусти та ще й дай потриматися», – розсердилася Ангеліна і висмикнула руку.

– Чого ж ви мене не зачекали? – почула вже знайомий голос за спиною. – Бігом у машину, мені через двадцять хвилин треба бути в іншому кінці міста!

Семен упевнено вів отетерілу Ангеліну до таксі, тримаючи за руку, наче вона маленька дів­чинка. Та щойно автівка набрала швидкість, дівчина вибухнула:

– Що відбувається? Ви переслідуєте мене? Що вам від мене треба?

– Не кричіть, ви лякаєте водія, – спокійно промовив чоловік. – Я лише роблю добру справу, то чому вам просто не подякувати?!

Від несподіванки супутниця не знайшла що відповісти. Виходячи з автівки, вона стримано подякувала і швидесенько попрямувала до студії. А через декілька годин двері кабінету, де працювала Ангеліна, прочинилися і… Дівчина з подивом побачила на порозі Семена з букетом хризантем.

– Це вам для настрою та щоб веселіше минув випробувальний термін.

– Що? Що ви тут робите?

– Інколи працюю. Нам з Еммою важко ділити один простір, – співвласник відверто кепкував і стиха додав: – Її буває надто багато.

– І до речі! Саме пан Семен відібрав твоє резюме з-поміж десятка інших. Тож подякуй, – цієї миті на порозі, наче фея, з’явилася Дарина з тацею, на якій ароматно пахнула кава на трьох.

Ангеліна ледь дочекалася обід­ньої перерви, щоб зайти в кабінет до співвласника студії.

– Щось сталося? – побачивши дів­чину, Семен відклав убік па­пери.

– Дуже вдячна вам за те, що підвозили. І вибачте, будь ласка, за мою поведінку сьогодні. Але як ви дізналися, де я живу?

– О! Та це законний шпіонаж за красунями, – захихотів чоловік. – А насправді я живу неподалік, усе наче вийшло випадково. До речі, завтра не запізнюйся. Нарешті забираю з ремонту своє авто, тож зранку чекаю в сірій «тойоті» на тому самому місці. А зараз мені треба закінчити з угодами, тож вибач.

Зрештою Ангеліні вдалося про­йти випробувальний термін. Через рік Емма вже була Аделін і вийшла заміж за французького модельєра, покинувши сімейний бізнес. Тож Ангеліна стала дружиною Семена, а згодом і співвласницею студії. Також вона успішно склала іспити на права й залюбки сіла за кермо. Та подружжя час від часу весело згадувало, за яких обставин вони познайомилися, коли Семенові доводилося підвозити кохану.