ХВІРТКА В ДИТИНСТВО

З легким порипуванням відчиняю трохи обдерту від часу і погоди зелену хвіртку. Вузькою стежкою, між грядками праворуч і довгим рядом кущів аґрусу, смородини і порічок ліворуч, простую до хати. Старенький дерев’яний гараж дивиться своїм блакитним оком з кутка подвір’я. У його череві тихо спить раритетна вже тепер «Волга». Пам’ятаю, як одного разу їздила в ній – ясно-блакитна, зі сріблястим оленем на капоті і просторими «бамбетлями»-сидінням спереду і ззаду.

Завертаю за ріг хати (чомусь, щоразу проходячи, заглядаю догори у вікно). Тут за кількома грядками і невисоким парканом видно сусідські городи. Поміж грядок росте невелика яблунька, що родить маленькі червоні яблучка. У лівому кутку височіє на горбку дивна темно-зелена псяча буда. Пса вже давно нема, а вона досі стоїть і блимає пустим чорним ротом. Колись там жив кудлатий білий з чорними плямами Шарик, принаймні так мені здається...