Він знову проводив її додому. Тримав її долоню у своїй, цілував і обіймав її...

У тісній келії старця було вогко і темно. Кілька слабких сонячних променів несміливо пробивалося всередину...

Анна дуже любила свою маму. Вона сама була для мами цілим світом.

Він блукав засніженими вулицями невідомого міста і пильно вдивлявся в жіночі обличчя.

Привіт. Я – Ксеня. Якщо ми колись зустрінемось, я обов’язково вам сподобаюся...

– Я є таким, яким я є. І ще не народилася та людина, що може мене змінити.