ДОРОГА ДО СЕБЕ

Розплющив очі, роззирнувся навкруги, намагаючись збагнути, де він і що з ним відбулося. Перед очима танцювали пурпурові вогні, голова розколювалась так, наче в неї хтось поцілив важезною кувалдою. Стоп, спокійно, тільки без паніки…

Він у своєму «офісі», де «звили гнізда» павуки та вряди-годи навідуються товариші по чарці. І з тими, й з іншими у нього суцільний… як же це слово назива­ється… – консенсус. Павуки плетуть собі химерні візерунки, сновигають стінами – величезні, швидкі й зовсім не шкідливі. Це, так би мовити, стало частиною Борисового інтер’єру. Друзі по чарці є завжди – хтось почастує його, когось почастує він – на цьому взаємному частуванні й тримається їхня дружба. Обличчя товаришів із плином часу змінюються, незмінним залишається одне – бажання випити за будь-яку ціну доб...