Вона зайшла на одній із невеличких станцій – висока, огрядна, у квітчастій яскравій хустині та з великою сумкою в руках.

Йому знову наснилася Віра. Худесенька, з дов­гим чорним волоссям і з велетенськими зеленими очима...

Вона озирнулася й побачила високого статного пана, у якому не відразу впізнала Ореста – своє перше кохання.

Якось у двері постукали ті жіночки з будинку для літніх людей. Хотіли забрати бабу в притулок.

Декілька днів тому Інна померла під час пологів…
– А дитина… Вона вижила?

«Зрада… Зрада… Зрада…». І серце, здавалося, зараз вистрибне із грудей…