ІНШЕ ЖИТТЯ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Йому знову наснилася Віра. Худесенька, з дов­гим чорним волоссям і з велетенськими зеленими очима, якими вміла заворожувати чоловіків. Час іще не залишив відбиток смутку й розпачу на її обличчі. Сміялася, мов навіжена, вплітала в коси білі ромашки й запитувала стиха: «Кохаєш?»

Він уже десяток років тікає від спогадів про неї, дарує квіти дружині й виховує двійко дітей (вони мусять мати все найкраще), та щоночі Віра непроханою гостею приходить у Тарасові сни й нагадує йому про життя… життя, яке могло б бути поруч із нею…

От і сьогодні, коли надворі лютує гроза й дерева тривожно стогнуть за вікном, коли дружина мирно спить у ліжку і він укотре переконує себе, що кращого життя годі шукати, Віра тривожить його спокій та знову докоряє йому за вчинок – а може, то просто сумління говорить її словами, і світ тьмяніє довкола, і у грудях бракне повітря. Бо за все приходить розплата, а надто до тих, хто зрадив кохання…

…Сонце стояло на видноколі, повновиде й розпашіле, яке буває в липні, і Тарас радів погожому дню, молодості й безтурботності, якими променилося його обличчя. Батько щось майстрував у стодолі, мати поралася в кухні, а юнак вирішив гайнути в поле, щоб подивитися на врожай і допомогти батькам, допоки вдома. Бо поїде в місто після війська, а там хтозна, коли повернеться, адже треба будувати власне життя, а не сидіти біля материної спідниці. Тож, сівши на велосипед, їхав польовою дорогою, обабіч якої зеленіли поля, а волошки та маки стелилися стежиною, уквітчуючи йому шлях.

Побачив тендітну дівочу постать серед жита, яка збирала квіти. Привітався, окинув поглядом – здається, нетутешня. І аж закам’янів від небаченої досі вроди: дві довгі чорні коси, тонесенький стан, очі кольору молодої трави…

– Та це ж Віра, донька Опанасенків. Ти ще дражнив її колись вороною. А тепер бачиш, яка краля з неї виросла… – відповіла мати на його розпитування. А він усе не міг повірити, що миршаве сусідське дів­ча, яке колись звивалося подвір’ям, ніби вивірка, це і є його польова мавка, як подумки назвав красуню.

Удруге побачив Віру на танцях у клубі. Її іскристий сміх, глибокий пронизливий погляд заворожували не одного парубка. Так дивитися вміла лише Віра – потім цей погляд приходитиме в його сни. І Тарас укотре згадуватиме… Всупереч власній волі.

– Ти кохаєш мене? – запитувала стиха, пригортаючись до його грудей.

– Дурненька, як можеш у цьому сумніватися?

У хвилини, проведені поруч Віри, забував про все у світі. І про те, що в місті його чекає заможна наречена, батько якої, впливовий чиновник, уже приготував для нього тепленьке місце, і про те, що ще декілька тижнів тому присягався в коханні іншій і що планував одружитися, вже повідомив про це батьків. Та в обіймах юної красуні не думав про майбутнє.

Задурив голову дівчині, хоча в ті дні, здається, він був найщасливішим чоловіком у світі. За все життя таких митей – порахувати на пальцях однієї руки. Бо щастя не завжди вимірю­ється грішми і високим становищем – він зрозумів це вже згодом, коли змінювати щось було надто пізно… За декілька місяців відсвяткували весілля. З тією, іншою, яка заливалася сміхом і усіляко кокетувала з ним. А Тарас сидів похмурий, думаючи про свого ненародженого сина, якого носила під серцем його Віра.

Та хтозна, чи його, адже Віра припала до вподоби не одному – переконував себе всупереч здоровому глузду. Одного дня Тарас зробив свій вибір. І був певен, що цей ви...

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!