ДОЛЕНОСНА ТАТОВА ПОРАДА

ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»

Оксана КРИШТАЛЕВА

04 грудня 21:58

459

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Історії з життя

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Тепер я розумію, що означає доленосні поради і життєво важливі рішення. Так важливо почути і прийняти їх. А задля цього варто слухати своє серце і зчитувати знаки, які нам посилає доля, навіть якщо ми не до кінця їх розуміємо.

Олена вже мала двох майже дорослих доньок, Марічку і Наталю. Старшу назвали на честь бабусі з маминого боку, молодшу – на честь бабусі з татового. Дівчатка вже допомагали мамі в кухні, вміли зварити щось простеньке і що не день ставали справжніми красунями-
господиньками. У Марічки навіть з’явився хлопець – такий же несміливий, як і старшенька. Ходили вулицями, трималися за ручки, а коли їх бачив хтось зі знайомих, вдавали, що не знаються, швиденько прибирали долоні… Смішні такі ті підліткові вподобання… Олена впізнавала себе в цих ранніх стосунках.

Наталя любила посидіти вечорами з мамою, щось підпорюючи та перешиваючи. Часи тоді були скрутні – старий одяг зношувався, а купити новий не було за що. Зате всі були мільйонерами, бо навіть за проїзд в автобусі платили 20 тисяч купонів. Було таке на початку 1990-х.

Олена мала доброго чоловіка, який, утім, часто їздив на заробітки. Тому час, коли він з’являвся вдома, ставав справжнім святом. Щоразу Олена не хотіла відпускати Володю, але злидні зазирали з порожнього холодильника, з обдертих стін, зі старих, порепаних меблів. Дівчатка підростали… А Володя не міг і не хотів сидіти на чиїйсь шиї чи приносити додому двісті грамів вареної ковбаси. Він поїхав полювати на мамонта.

І от одного дня, напередодні ранньої весни, Олена збагнула, що, найімовірніше, вагітна. Звісно ж, від Володі, свого коханого Вовчика, а від кого ж іще?! А їй, до речі, вже 40 років минуло. А вона – як примхлива принцеса, а не жінка середнього віку. Тепер Олена збагнула, чому на рівному місці розплакалась минулого тижня, а потім захотіла оселедчика… І чому її нудило, хоч уся їжа була наче й свіжа…

Сумнівів не було: два з половиною місяці. Першою про це дізналась мама Марія і меншенька Наталочка. Чоловікові Олена вирішила про це не казати: він там і так працює по 12 годин, важко гебає на тих будовах, мамонта впольовує… Та, може, вона й сама не захоче тієї пізньої дитини?!

Щодня Олена прокидалась із думкою, що робити з тим, хто попросився в цей світ. І що не день вона дедалі більше була налаштована зупинити це невинне життя. Було ой як страшно, адже Олена ніколи в житті не робила абортів. Чоловік колись дуже хотів сина… А якщо знову народиться дівчинка?! Ще один рот годувати?! Та й Олена вже немолода…

Наталочка, звичайно, дуже втішилась. Їй уже було 15, і вона дуже любила дітей. Своїх, певна річ, дівчині було ще зарано планувати. Марічка була здивована і налякана, відмовчувалась. А Олена розуміла, що термін уже чималенький. Що великий ризик, та все ж… дні за днями минали, а жінка вже призбирувала гроші, аби потайки піти на операцію з переривання вагітності.

Того року Великдень випав на початок квітня. Ще було холодно, але вперте весняне сонце лізло в очі, навіть під сонячні окуляри. У повітрі вже літав аромат бруньок. І от одного такого дня Олена пішла на цвинтар, щоб покласти квіти на могилу свого батька Василя. Вона втомлено сіла на ослінчик, навіть трішки ніби задрімала – таке трапляється з вагітними жінками. Було так тихо, що навіть пташки припинили співати. Та раптом у повітрі перед Оленою з’явився її тато, як на фотографії, – такий молодий, гарний, яким вона пам’ятає його зі свого дитинства… Олена подумала, що це їй примарилось. Тато її мовчав, пильно дивився на Олену, а потім подумки – ні, не сказав, а передав їй одну-єдину фразу: «Не роби цього»!!!

Олена зрозуміла, що мав на увазі її тато Василь. Він застеріг доньку від вбивчого кроку. Батько не попросив, а наказав їй не робити аборту…

Жінка розповіла про це вдома своїй мамі. Звісно, вона не повірила доньці – мало що може приверзтися вагітній. Може, сонце напекло, може, гормони вирують…

– Оленко, а ти й справді думала позбутися цієї дитини?! – ошелешено запитала мама Марія.

– Так, мамцю. Я увесь час думала про те, що ця пізня дитина невчасна. А якщо знову буде дівчинка?! А мій Володя, найімовірніше, не захоче цього. Колись він хотів сина… Та і я ще нічого не розповіла Володі про свою вагітність. Навіть не знаю, як він це сприйме...

– Дурненька ти моя! Володя тебе кохає. І дитинку вашу полюбить, навіть якщо знову народиться дівчинка. А Наталя он яка рада! Але від думки, що ти хотіла позбутися плоду, мене аж зморозило…

Словом, на початку жовтня Оленка народила гарного, здорового хлопчика. Певна річ, його назвали на честь дідуся – Василем. Володя тішився і пишався хлопцем, про якого так мріяв, але якого вже й не сподівався. Уся родина по черзі бавила малого бешкетника. Олена дивилась на свого мізинчика і не могла надивуватись, яке ж воно лагідне, спокійне та миле! А колись же хотіла встругнути таку фатальну дурницю.

І от поїхала Олена з візочком на цвинтар, вийняла у сповиточку свого маленького Василька та показала татові. Але цього разу ніхто їй не з’явився. Тільки десь глибоко всередині себе Олена почула батькову відповідь: «Молодця, доню, що мене послухала. Я тепер спокійний за тебе».

Оте татове «молодця» Олена добре пам’ятає. Він завжди так говорив їй, коли Оленка приносила зі школи гарні оцінки, коли щось майструвала своїми руками, коли бігла назустріч татові, як той приходив з роботи…

Їхня родина ще не знає, що саме той найменший Василько стане програмістом і врятує всю родину від голодних днів у часи війни. Він допоможе сестрам виїхати за кордон, перевезе батьків і дуже стареньку бабцю Марію в безпечне місце, а сам піде волонтерити. Але це буде потім. А поки що Олена гойдає малого Василька і співає йому тихо українську колискову…

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.