Життєва історія

Осінь за вікном поліцейського відділку весела, свіжо-золотиста і грайлива, наче доросла людина, якій забракло пустощів у роки дитинства, і тепер вона намагається надолужити втрачене. Хіба оминеш таку осінь увагою, коли жонглює листвою, як справжній віртуоз, а дерева-сусіди з її волі ручкаються, перешіптуються і навіть намагаються дотягнутись до вікна, аби до їхнього шепоту долучився легкий передзвін шибок.

«Отак би споглядати веселість до вечора та ні кроку із затишного приміщення», – загадує молодий низькорослий сержант і погладжує своє зразково виголене обличчя. Його продовгуватий ніс то піднімається, то опускається, мов криничний журавель, раз у раз мокріючи зсередини – дає про себе знати застуда, якої ще не позбувся. Колега, теж сержант, але з добрячим пузом, що личило б радше полковникові, ніж служаці нижчого рангу, зосереджений на дверях, котрі, коли прочиняються, впуска...