БОНУСИ ДО КАРМИ

Все було б добре і навіть дуже добре. Єдине, що найбільше не подобалось Грицькові, – це дружинина мовчазність і якась така відстороненість. Не минуло й кількох років, як у чоловічих компаніях він почав називати її не інакше як Моя Риба. Навіть не згадував, що її звати Катерина. Дітей своїх любив і дбав про них, дружину терпів з усіх сил! Особливо дратувався, коли залишався у вихідні вдома. Брав дітей на прогулянку, а дружину не хотів навіть у кіно повести. За столом обідали, як на поминках, – тільки було чути, як ложки чи виделки дзенькають об тарілки. Та й зникла в них жага в ліжку, а вони ж не пенсіонери! Через це навіть декілька разів сильно подзяркалися, одного разу – у присутності дітей, через що Оксанка потім довго плакала під ковдрою. Андрійко не розмовляв з татом увесь тиждень, вступившись за маму!

Що правда, то не гріх: дружина Грицька справді була такою безмовною і пасивною завжди. Катерина майже ні ким не спілкувалась, друзів особливо не мала. Її цілковито влаштовували побут, кухня, гора одягу, діти, каструлі, аби день до вечора… Щоразу, коли Грицько «провокував» Катерину на якусь цікаву розмову, вона тільки розтулювала рот і цим дуже нагадувала рибу, витягнуту на берег.

Зрештою, це Грицька почало дико дратувати. І щоразу частіше. Він хотів якось розвиватися з дружиною, відчувати її підтримку. Натомість відчував тільки тягар її мовчання і застрягав у рутині. А її чоловік страх як боявся, більше за смерть!

А ще Гриць дуже боявся бути старим і немічним. Він би заплатив навіть самому чортові, аби не бачити й не переживати такої старості. Пам’ятав, як мучився його дідусь – лежав роками і не міг померти. Тому часто ця тема проскакувала в розмові з рідними. Ну, але ж це також карма – кому як написано, так і буде. Треба собі заслужити на легку смерть!

Не витримав Грицько – розлучився зі своєю Катрусею. Не відразу, а дочекався, поки діти трішки підросли. Та й перемкнувся на іншу даму, і стало йому від цього трохи легше. Позаяк на час їхнього з Рибою розлучення діти вже закінчували школу, то все вийшло без надмірних плачів та срачів. І його Риба мовчки закивала головою і підписала всі папери. Дітям Гриць відписав нерухомість, а колишній дружині – невеличку фірмочку, власницею якої вона стала раптово і назавжди. Там керували інші люди, а бухгалтера вони мали спільного, але все по-чесному. Гриць любив порядок у справах.

Відтоді він зненавидів жіноче ім’я Катерина, хоч розумів, що саме ім’я ні в чому не винне. Просто більше не знайомився з жінками, які так називались, навіть щоб вони були не знати якими неповторними.

Після офіційного розірвання шлюбу знайшов собі Настю. Це вже Грицькові було за п’ятдесятку. Але його азарт і вміння товкти копійку нікуди не щезли. Одружуватись не хотів – жили з Нас­тею на віру. Не маленькі вже, людям звітувати не треба, сусіди далеко. Та й наївся він того родинного тепла, більше не хоче!

Віднедавна мешкав Грицько у великому особняку за містом, дуже любив затишок і гарний посуд. Мав різні сервізи з давніх часів, мав і закордонні, які сам протирав і складав у сервант. А ще мав акваріуми в кожній кімнаті, годував рибок і розмовляв із ними. Дуже любив смажити м’ясо, навіть придбав для цього всі потрібні сковорідки, грилі та спеціальний посуд. Запрошував друзів, влаштовував вечірки-посиденьки і зустрічі. Любив анекдоти, історії, жарти, сам часто їх розповідав. Інших умів слухати, хоч іноді нестримно перебивав, бо ж був запальним і добрим. Отакий він був.

Якось Настя заговорила про спільну дитину, бо була від Грицька на 15 років молодшою. Про це бізнесмен і слухати не хотів – він уже виховав своїх двох, а сучасної молоді, особливо юнацтва, терпіти не міг:

– Нема чого плодити зухвалих дітей, які працювати не хочуть, до церкви не ходять, тільки в телефонах сидять і вимагають у батьків гроші!

Настя намагалась щось заперечувати, але Грицько був непохитний. Він сказав, що замість того, аби витрачати гроші на куцепердиків, краще вони мандруватимуть світом і гарно проводитимуть час.

Буквально за пів року, коли Україну по вуха засипало снігом, Грицько з Настею полетіли на Балі. Там вони відпочивали декілька тижнів. Повернулись бадьорі, засмаглі, із блиском в очах. Потім були у країнах Латинської Америки, у США, в Новій Зеландії і навіть відвідали Занзібар, Шрі-Ланку та Мадейру.

Коли почалось повномасштабне вторг­нення в Україну, про мандри довелося забути. Грицько став дратівливим, часто з кимось емоційно перемовлявся телефоном. Настя не втручалась у їхні розмови. Вона готувала їсти, підгодовувала Грицькових рибок і втікала на фітнес.

Гриць допомагав ЗСУ, передавав машини на фронт і сам декілька разів їздив туди з колегами-бізнесменами.

Війна війною, а життя в тилу тривало і рухалось за своїми календарними правилами. Наближались Великодні свята. Грицько знайшов і замовив хатинку в Карпатах, аби незабутньо відсвяткувати християнське свято, відволіктись від непростих думок.

Того недільного дня, в обідню пору, Гриць із Настею запаркував свого позашляховика біля сільської хати, де їх зустріла весела ґаздиня, пані Ганна. Вона все приготувала, віддала їм ключі. Гриць узяв із заднього сидіння посвячений у церкві кошик. Як і домовились, запросив туди своїх дітей – без колишньої дружини, і зрозуміло чому. Діти приїхали іншою машиною – їх привіз хрещений, дядько Іван, рідний брат Грицька. Вони мали повернутися до великого міста того ж вечора, а Грицько мав залишитись із Настею на тиждень у Карпатах.

Всі урочисто помолились, сіли за стіл, почали частуватись. Було весело, урочисто, святково. Гриць розпитував дітей про успіхи і плани, хвалив їхні гарні вишиванки і те, що шанують українські традиції. Аж раптом Гриць схопився за груди, сказав, що йому дуже погано, впав на стіл і… помер. Так, на сам Великдень, одягнений у свою найкращу вишиванку, серед друзів і родини, в неймовірно гарному місці на природі. Раптово, швидко, як і хотів колись. Мабуть, випросив собі в Бога таких бонусів до карми.