– Ми вийшли, мамусю! Вийшли з такої пастки, де виходу не було. Це можна вважати дивом Господнім...

– Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці, – мугикав собі під ніс Діксі...

Діксі обережно визирає з воронки від КАБа. Нікого. От і добре, що там нікого немає.

Максимко стоїть на горбі й дивиться донизу на чагарі. Десь там, у тих кручених-перекручених плетивах верболозу, аличі, бузини та кропиви, є його дід Наум.

Ірина Сергіївна не поспішає їхати. Водій волонтерського бусика вже як її не впрошував, як не благав, а вона стоїть серед подвір’я, кутається в теплу хустку поверх пальта й віднікується...