Зустріч у парку

Почався вересень, а з ним – заняття в університеті. Дні стояли ще спекотні, сонячні. Відсидівши три пари в задушливій аудиторії, я з насолодою вдихала свіже повітря надворі. Йти відразу додому зовсім не хотілося, тож вирішила прогулятися. Друзі розповідали про цікавий тутешній парк, тому я захотіла пройтися туди й відпочити від міської задухи.

Парк був розташований неподалік. Акуратні асфальтовані доріжки, ставки і зовсім небагато людей. Мені тут сподобалося. Я потроху заглиблювалася в парк, щоб вийти до станції метро, як вказано на мапі. Раптом хтось легенько торкнувся мого плеча.

– Таню, привіт! Як же давно ми не бачилися! – пролунав знайомий голос.

Це ж Олеся, моя колишня однокласниця! Після закінчення школи ми ще певний час спілкувалися, а потім якось припинили. Обидві неймовірно зраділи зустрічі. Поговорили про те, про се. Тут я відчула, що зголодніла, і запропонувала піти кудись перекусити. Оле...