ЗУСТРІЧ, ЩО ЗМІНЮЄ ЖИТТЯ

ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Наталія Шевель

31 липня 23:23

545

Джерело: Газета «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»

Історії з життя

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Вечоріло. Сон заглядав у шибки невеликої хатини.

– Знову привів, – сичала Секлета.

Сичиха, так прозвали жінку за прізвищем Сич, хотіла іншої невістки, тож, коли син приводив дівчину додому, нарікала, голосно плачучи:

– Немає моїх двох синочків. Забрала клята війна. А найменшенький був зовсім малим. Плекала, оберігала його. А тепер мені відплата. Знайшов ту, в якої майже весь рід бездітний. Ох, не діждатися мені онуків.

Молоді все те чули. Володимир бачив, як неприємно Наталії все те вислуховувати вже не один раз. Але відступати одне від одного ніяк не думали, хоч як не подобалися б їхні стосунки матері. Син не міг стерпіти тих голосінь, тому йшов у кімнату до матері й просив, умовляв її помовчати, нічого не говорити поганого про сім’ю його дівчини.

На що сердита Сичиха задоволено гарчала:

– У своїй хаті що хочу кажу, що хочу роблю.

Хлопець був у відчаї. Розумів, що окремо немає з коханою де жити. Додому, звісно, він її не приведе. А у прийми ніяк іти не хотілося. Та й про онуків мати, певно, правду кажуть. Може й не бути в нього з Наталею дітей. Скільки часу в них дорослі стосунки, але кохана так і не завагітніла. Хлопець був дещо розчарований. Утім, заспокоював себе, що то так, бо немає їм де жити. Розумів: з матір’ю життя не буде. А в Наталки є ще старший брат, одружений, який проживає в хаті з родиною. Тож побудує Володимир хоч невеличку хатину. Щоб самим, окремо. А там і діти народяться. Відколи Наталчин батько з братом залишили його переночувати в них, коли хлопець привів дівчину додому, і несподівано почули постріли, для Володимира Наталія стала надзвичайно дорогою. Дійсно, тієї ночі вони стали близькими. То не було кохання однієї ночі, то було кохання всього їхнього життя. Взаємне, щедре, найкраще. Відтоді Володимир відчував неабияку відповідальність. Насамперед за життя Наталії.

От тільки роботи в селі майже не було. Тож ніяк тут не заробити. Одружені чоловіки були змушені їхати на заробітки. Вирішив їхати і Володимир. Пояснив Наталці свої наміри. Дівчина спочатку засмутилася, а потім погодилася. Для неї ж старається коханий, щоб було добре. Пообіцяв писати листи. А рік швидко збіжить. Головне, що заробить як слід.

Володимир поїхав, а Наталія залишилася в селі. Отримала від коханого декілька листів. Дівчина із задоволенням відписувала. І в кожному листі – слова безмежного кохання. От тільки мати хлопця постійно приходила до їхньої хати. І просила, і вмовляла залишити її синочка, бо вона, бездітна, йому не пара. Дивно, листи перестали приходити від Володимира. Дівчина переживала, писала, але відповіді не отримувала. Одного дня Сичиха постала на порозі й промовила до Наталки:

– Бачиш, правду тобі казала, що не пара ти моєму синові. Вже й не пише тобі. Забув. Знайшов собі іншу. Писав, що за два тижні з нею повернеться.

– Не може бути, – вигукнула в розпачі дівчина, – Володя гроші на будівництво хати заробляє.

– Та нащо йому та нова хата?! У мене є де жити. Один син залишився. Ото вже, відчуваю, буде гарна невістка, онуків мені народить.

Наталка не витерпіла й вибігла з хати. Пішла додому задоволена Сичиха. Проплакала дівчина всю ніч. А на ранок вирішила, що не можна їй залишатися в селі. Треба швидко їхати, поки не повернувся Володимир з іншою. Звідки було бідолашній знати, що його перевели на інше місце роботи, тож і адреса інша. Про що він і повідомив Наталію, однак листи перехоплювала його мати.

Тож одного холодного осіннього ранку їхала Наталка із села. Спочатку подалася до невеличкого міста. Знайшла роботу. Оселилася в гуртожитку. Так і почала жити по-новому. У село не навідувалася. Мати померла, а батькові дочка не надто й раніше потрібна була. Тож ніяких сільських новин не знала. Намагалася викреслити Володимира зі свого життя. Але ніяк не вдавалося. Постійно в пам’яті спливали побачення, любощі. Жили неподалік, ще з дитинства дружили. Дівчина намагалася працею заглушити весь біль, брала додаткові зміни. Нікому нічого про себе не розповідала. Допитливі сусідки й колежанки часто допитувалися, чому в неї такі зажурені очі. Дівчина лише мовчала.

Володимир занепокоївся, що від Наталії декілька місяців немає листів. Але натомість отримав листа від хрещеного, якого вважав за батька, бо його загинув. Він і сповістив про від’їзд Наталки. Павло поїхав до міста і несподівано її там здалеку побачив. Вирішив повідомити хрещеникові. Знав, з якими чоловіками поїхав хлопець, тож адресу дізнався в однієї з дружин. Ходив і до куми, яка, не криючись, раділа, що розлучила сина з непотрібною йому дівкою. Тому хрещений вирішив допомогти юнакові. У листі писав: «Синку, кидай усе і приїжджай. Наталія поїхала із села. Твоя мати вижила її. Вона розлучила вас. Сама каже, не приховуючи. Дівчину бачив у Житньому. Я не міг помилитися, то була вона». Володимир як прочитав листа, зрозумів, якої помилки він припустився, що поїхав з дому. Невідомо, що ще мати наговорила дівчині. Зрозумів: думку про роботу ще на рік треба облишити. Знав одне: мусить їхати і рятувати кохання. Чекати, шукати зустрічі, яка, був упевнений, обов’язково буде.

Несподівано хлопець примчав у село. Матері нічого не став казати. Хоча насправді бачити її не міг. Але він не міг видушити із себе слів. Лише повідомив:

– Заробітки – то не для мене. Поїду влаштовуватися в місто на роботу.

Мати такого від нього не очікувала, тож знову стала побиватися і говорити:

– Куди тобі в місто?! В селі можна влаштуватися на роботу. Один ти у мене і знову залишаєш.

На що вже Володимир не міг змовчати, то відповів, ледве стримуючи себе:

– Знаєте, мамо, що я вам скажу: у вас своє життя, а у мене – своє.

Мати голосила, а син твердо вирішив: як знайде Наталію, ніколи до цієї хати більше не повернеться. Поїхав Володимир до Житнього. Декілька днів не щастило влаштуватися на роботу, то додому повертався. Мати тільки й раділа, що син поруч. А Володимир не міг спокійно пробути в рідній хаті й хвилини. Все згадував кохану. Серце розривалося від втраченого кохання. Ніяк не міг пробачити жорстокості матері. Сичиха вже здогадувалася, чому так рветься до міста її син, але сподівалася, що Наталки він там не знайде. Довго їздив Володимир. Нарешті пощастило з роботою. Ще й житло можна отримати. Тож з перших днів хлопець себе гарно зарекомендував. Адже ніякої праці не цурався. А очі все шукали кохану. Після роботи годинами блукав, сподіваючись, що таки пощастить. І зустріч не забарилася. Одного літнього недільного дня Володимир побачив Наталію. Підбіг, вигукнувши:

– Наталю, як я довго тебе шукав!

Дівчина знітилася, проте серйозно відповіла:

– Шукаєш зі мною зустрічі. А ти ж одружений!

– Не одружений і нікого, крім тебе, в мене ніколи не було, – швидко відказав, роздумуючи, хто міг наговорити Наталці неправди.

– Як неодружений? – перепитала дівчина. – Твоя мати повідомила, що ти повертаєшся з нареченою. Тож я й поїхала із села. І ніколи нікого про тебе не запитувала, навіть своїх.

Володимир давно підозрював, що мати щось сказала Наталці. І от тепер викрилася неправда.

– Наталочко, кохана моя, я запрошую тебе на побачення, – радісно проказав хлопець, підійшов до дівчини й обійняв її.

Для дівчини то було несподіване побачення, бо вже ні на що й не сподівалася.

– Нарешті ми разом, – спрагло шепотіли вуста тих, які й раніше кохали. Невеличкий букет, подарований з любов’ю, був красномовнішим за всі слова.

То була така важлива зустріч. Зустріч, що змінює людські життя. Одружилися без ніякого весілля. Довго очікували на народження дитини. І Наталя таки подарувала коханому сина. Лише тоді Сичиха прийняла невістку. Невдовзі потішили бабусю внучкою. Але діти з онуками так до матері й не повернулися. Вважали, що на відстані рідніші будуть. Приїздили, допомагали, як заслабла, доглядали.

Часто подружжя згадувало випадок, тобто несподіване побачення, що було після такої нежданої, але довгоочікуваної зустрічі, яка назавжди змінила їхні життя і поєднала з юності два люблячі серця.

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!