ЗУСТРІЧ НАША ПІЗНЯ…

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

У парку відпочинку, де збиралися літні люди, щоб поспівати, потанцювати, було завжди гамірно. Ліда сіла на лавку. 

– Зустріч наша пізня – як прив’яла пісня, пригадався наспів, та забув слова, лиш обпалить серце, болем доторкнеться, все життя чекаю, а тебе нема, – заспівав хтось із гурту. Слова лилися так проникливо, так ніжно. Ліда слухала їх, і їй здавалося, що то співають про неї. Заплющила очі й повернулася думками в ті щасливі часи, коли була безтурботною дитиною, отією Лідочкою, яка так любила ці величезні солодкі бурульки, які, наче гриби, росли під дашком їхнього будинку.

Щоправда, були ті смаколики не зовсім безпечними, бо не раз і не двічі мала Лідуся через них проблеми зі здоров’ям. Батьки лікували потім її застуджене горло, сварили доньку. Але коли біла віхола засипала стежини снігом, наче житом-пшеницею, все починалося знову: і ці небезпечні де...

Дякуємо!