Жив-був Шрек, або Історія про те, що править світом

Його називали Шреком ще зі школи. Він був великим і незграбним, з приплющеним широким носом, маленькими очима та низьким лобом. Сергійком хлопчика кликала лише бабуня, тато ж, дізнавшись про те, як охрестили малого у школі, реготав до сліз і собі почав так кликати сина, а за ним і мама. 

Жили вони не гірше за інших, а матеріально певний час, можливо, навіть краще. Коли Шрек був іще зовсім малим, батько їздив на вахту до Сибіру, зароб­ляв дуже добре, але потім важко занедужав і покинув нафтові заробітки. Десь на самому денці Шрекової пам’яті ще залишались спогади про те, як колись давно, повертаючись після піврічної відсутності, батько привозив йому, тоді ще зовсім малому, іграшки, помаранчі та цукерки. Підкидав його догори, і хлопчина верещав від захоплення та страху. Потім усе змінилося.

Шрек іще був занадто малим, аби зрозуміти, чому так сталося. Це вже потім мати розповіла й...