ЗГУБНА КРАСА

Передплата онлайн: https://peredplata.ukrposhta.ua/

– Ти куди так поспішаєш? – запитав Микола, дивлячись на дружину, що збиралася.

– До матері, – зле буркнула.

– Тільки ж учора була.

– То, може, ще заборониш до неї ходити? – подивилася крижаним поглядом.

– Насте?

– Та чого тобі? – гримнула ще раз.

– Не ходи. Не треба.

Микола дивився на дружину, без злості чи ненависті, тільки біль читався в очах. Насті хоті­лося провалитися крізь землю, але ці роки нещасливого заміжжя забрали в неї останні сили. Жінка не хотіла й не могла більше жити з Миколою. Відчувала, що знає про її зради, а сказати прямо не може. Любить її, тому й терпить.

– Я йду до матері, сказала ж...

– Гаразд. Лише недовго, ніч надворі.

Як же сильно дратувала Настю в Миколі оця турбота. Знає ж, що не до матері, просить не йти, а тоді вдає, що нічого не сталося.