ЗАПІЗНІЛЕ КАЯТТЯ

Сьогодні в невеличкому дачному будиночку Володимир Олексійович увесь день працював над картиною. Коли засутеніло, увімкнув лампи денного освітлення і зайвий раз пересвідчився, що пейзаж – без руху, не зігрітий внутрішнім теплом, – він не створював настрою.

Помив пензлі й довго си­дів у роздумах. Працював Во­лодимир Олек­­сі­йович ба­гато, але вистав­ляв картини нечасто. Всяке бувало: і хвалили, і лаяли.

У юності, коли тобі усмі­хається весь світ, йому зда­валося, що може зробити все. Потім настало змужніння – час роздумів про світ і про се­бе в цьому світі. І, нарешті, зрілість. Він осягнув, що його покликання – пейзаж і що тут він може сказати чимало.

Володимир Олексійович вий­шов надвір. Уже було поночі.

Рвучкий осінній вітер пруж­­­ко шумів при землі в низько­рос­лих яблунях, а вгорі сур­мив у кроні високої сосни за будинком....