ЗАЛИШКИ ІМЕНИННОГО ТОРТА

Увесь світ, та що там світ, увесь гуртожиток був певен, що в Ліни нема принципів. Сама ж Лінка була твердо переконана, що принципів у неї – хоч греблю гати.

Наприклад, вона ніколи не брала з чужих холодильників яєць чи фруктів – нічого, що можна було легко полічити. Скибку хліба, трохи сиру чи ковбаси, того-сього… Лише трішки втамувати нічний голод. А ще вона принципово не лазила до припасів сусідки з кімнати.

Лінка взагалі вміє розподіляти гроші. І чудово розуміє, що найголовніше для жінки – то пристойні лахи, такі, щоб і найприскіпливіші однокурсниці-експертки не здогадалися, що вони із секонду, та косметика. А їжа… То ще треба примудритись, аби зіграти в ящик із голоду в гуртожитку.

Найкращий час для «полювання» – після вечірки у знайомих чи нічних клубів («Дівчата, а можна я отут приткнуся, аби не сунутись аж на верхній поверх? Спасибі, ви мене й не почуєте!»). І треба їй віддати належне, Лінка ще нікого не потурбувала посеред сну своєю «нічною дієтою». Рухалась-бо безгучно, мов досвідчена мисливиця.

Досвіду підліткових років, коли це рішуче забороняли і було покарання від дорослих, отак просто не розгубиш. Хай ти вже й сама повнолітня і вказувати тобі нема кому. Хіба викладачі вважають, що мають на це право і що їх студенти таки слухають. От наївні ті професори!

А вже якщо залишаєшся після побачення у претенденти на вакансію постійного партнера, то Лінка чесно зізнавалася собі, що річ не тільки в «зайвій» дрібці калорій і навіть не в мисливському азарті. Тут уже не цікавість, а розумна засторога: «Скажи, що у твого залицяльника в холодильнику, – і я скажу, у що ти влипла».

Тож варто було б їй вчасно замислитись, чого це вже втретє ночує в Ігоря, а так і пролежує в його обіймах ночами, до бадьорої мелодії будильника. Певно, він їй навіть трохи подобається, десь у глибині душі. Тому й не ризикує. Бо у попереднього – Володьки – побачила, що легше не витягати зіпсоване з холодильника і відмивати стіни, а викинути. Бажано з господарем.

Але в Ігоря, певно, сюрпризів не буде, він акуратист. І почуття гумору є. Й очі медово-карі та чуб кучерявий. Й аспірантуру вже закінчує. І сам у кімнаті мешкає, ще й на викладацькому поверсі. Куди його знайомі дівки-дурепи дивляться, чого ще ні­хто не заарканив такий скарб?! Тож нехай тепер не зиркають зневажливо-поблажливо й не запитують солоденько в Ігоря, що він у такій малючці, хай і симпатичній, знайшов. Вона точно не мала наміру відступати без бою.

Цього разу Ліна чесно хотіла лише глянути. Навіть дуже обережно торкнулась губами кутика його вуст, перш ніж сковз­нути з ліжка. Хотів би, щоб вона йому увагу, а не чомусь іншому в кімнаті відводила – прокинувся б, от! Хлопець і не ворухнувся, ні цієї миті, ні трохи згодом, коли вона безгучно шмигонула до кутка й ледь потягла тугі дверцята холодильника.

М-да, навіть кришки пластикових контейнерів одного кольору і сама тара вишикувалася рівненько. Єдина пляшка з пивом. Яблука й морква у відсіку на овочі. Вимиті й свіжі! Спершу Лінка замислилась: а вона точно не спить?! Таке буває?

Та за хвилину переконалася: не спить, не з її щастям. Та краще б цей гад самою шаурмою харчувався, чипсами зажовуючи!

Бо на середній полиці стояв у прозорій коробці невеликий, але дуже симпатичний тортик, прикрашений ведмежатами й білоч­ками з мастики. І ніби цього мало, зі старанно виведеним написом: «Ілонці 5 років!».

То всі кажуть, що немає в Ігоря постійної дівчини-коханки, значить, що вже про дружину казати, так? А Ілонка, якій за рік до школи, певно, сюрприз… Ем, він що, на шкільному випускному так із наслідками гульнув? Чи це на першому курсі, після якоїсь студентської вечірки?

Сидить оте дітисько й чекає в день народження недільного таточка, який про неї своїм пасіям, та що там пасіям, друзям і навіть науковому керівникові – не гу-гу? А батечко завтра, значить, заскочить до іменинниці на хвилинку, тицьне подарунок, торкнеться щоки сухими губами, пошлеться на справи й дремене до полюбовниці, до Ліни тобто?

Лінка добре знала, як то воно – чекати, що про тебе згадають, хоч на день народження. От тільки до неї так жодного разу батько й не з’явився.

Внутріш...