ЗАГУБИТИСЯ, ЩОБ ЗНАЙТИСЯ

ЧИТАЙТЕ ІСТОРІЇ З ЖИТТЯ НА STORRISS

Це був один із тих ранків, коли прокидаєшся, ніби і все гаразд, і сонце лагідно усміхається через фіранки, і нічого не болить, і це звичайний четвер, а все ж у грудях камінцем зручно вмостилося те відчуття. І не проковтнути його, і не витягти назовні. І воно таке вперте, що не можеш думати про будь-що інше.

От із цим відчуттям я і прокинулася сьогодні. Свіжий весняний ранок сором’язливо вливався через вікно м’яким світлом і цвіріньканням пташок, які трудилися над гніздом у кутку під ринвою. Я смачно позіхнула і розтягнулася під ковдрою, ненароком скинувши з ліжка сплячого кота. Той нагородив мене ображеним поглядом і, неквапливо помахуючи пухнастим хвостом, виплив зі спальні. І тут відчуття дало про себе знати.

Відразу сфокусувалася на ньому. Враз наче втратила змогу вдихати на повні груди. Волосся на руках настовбурчилося, думки в голові стали гучнішими, ніж цвірінькання пташок і шум машин за вікном. Знала, що воно тепер...

Дякуємо!