«Є В МЕНЕ ДОНЕЧКА…»

Десять років тому вони закінчили школу. Погожої липневої суботи зібралися однокласники на свою зустріч. За традицією, всі зайшли до класу, де колись навчалися. Класний керівник, як і десять років тому, позначила в журналі, хто присутній. А потім кожен, сидячи за широким столом, вставав і розповідав про себе.

Євген, як і в школі, був небагатослівним:

– Армія, інститут, одруження. Тепер живу в Києві.

Але якось по-особливому прозвучала фраза: «Маю двох дітей».

– Як «двох»? Твоєму ж синові-первістку лише рік, – зауважив хтось з однокласників.

– Є ще й донечка…

Усі засміялися і прийняли це за жарт, оскільки Євген був із тих осіб, поглянувши на яких, важко зрозуміти, де людина говорить серйозно, а де жартує.

Коли зустріч закінчувалася і за столом залишалося дедалі більше порожніх місць, Вікторія, з якою Євген колись сидів за однією партою, зі...