«Є ПРО КОГО ДБАТИ…»

Світлана уклякла біля дверей синового будинку. Руки тремтіли. Від страху, гніву, розпачу… Взялася за ручку дверей. Не замкнено. Веранда дихнула затхлим смородом бруду й вогкості.

Ступила в темний коридор. Важкий дух цигарок і алкогольних випарів міцно вдарив у ніздрі. Жінка поморщилась. У грудях неприємно залоскотало, а до горла підступила нудота…

Євген був у кімнаті. Одягнений, у брудних черевиках, розкинувся на ліжку й хропів. На Світлану накотилася хвиля обурення. Скільки ще це триватиме? Поторсала сина за плече.

– Уставай! Чуєш мене? Знову набрався, як свиня мулу?

Той пробелькотів щось абсолютно невиразне й перекинувся на інший бік. Липка від бруду ковдра зсунулась на підлогу. Жінка відчула, що більше не може себе стримувати.

– Підводься! Негайно! Досить заливатися горілкою! Набридло терпіти твої вибрики.

Вона люто шарпала сина за...