ДВЕРІ

Я – пані Двері. Дерев’яна, проста, покрита коричневою фарбою, розміщена між нашою квартирою та сходами в під’їзд на четвертому поверсі. Та все ж я – поважна особа, бо знаю собі ціну, але між тим не якась там зарозуміла, пихата деревина. У мене легка вдача. Можливо, цьому я завдячую своєму корінню, тобто стовбуру дерева, з якого мене виготовили. Так, я знаю, що моїми родичами були високі дерева з густого темного лісу. Я – берегиня, захисниця цієї оселі, вхід та вихід, початок та кінець цього затишного, теплого приміщення, всередині якого я, на жаль, не була жодного разу.

Це було давно, але я пам’ятаю перший раз, як побачила його, він був стрункий, високий, мав дуже сильні руки. Я пам’ятаю ці руки! Я навіть тремтіла напочатку, коли він торкався моєї ручки, відмикаючи замок. Я дуже поважала його! Потім він привів її. Спочатку вона мені не сподобалася. Занадто маленька, слабка, подекуди вона...