ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ. ГАЗЕТА «ЖИТТЯ»
509Життєві історії
Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.
Третьокласницю Марічку щодня забирають зі школи бабуся або дідусь. Бо мама на роботі. Аж увечері приходить. Стомлена і сумна. Марічка зазирає в її великі, сповиті сірою зажурою очі.
– Мамусю, що тобі болить?
– Усе гаразд, сонечко, – жінка рішуче скидає із пліч тугу і пригортає дочку до грудей. – Моя ж ти радосте! Що б я без тебе робила?
І мамині очі враз засвічуються зорями, мерехтять, ледь притінені довгими віями. Марічка зачудовано милується чарівним перетворенням і цілує неньку в щічку, а тоді вистрибом біжить у кухню. Там бабуся чарує біля пирога, а дідусь сидить за столом, читає вголос стрічку свіжих новин у газеті й коментує:
– Ти лиш послухай, Катрусю, що у світі коїться! Куди не глянь, війни, протести і суцільний неспокій. Чого люди не можуть мирно і дружно жити? Навіщо загарбувати чужі території і зазирати завидющими очима до сусіда у двір? От скажи, га? Страшнішого створіння, як людина, годі й вигадати.
– Гірка правда, – зітхає дружина. – Михайле, відклади газету, пізніше дочитаєш. Завари чай, бо вже пиріг готовий. Твій улюблений, Марічко. Із вишнями…
– Ура! – дівчинка плескає в долоньки й підстрибує від радості.
– Гукай маму вечеряти.
– Вона телефоном розмовляє.
– Певно, з татом? Слава Всевишньому! Значить, додзвонилась до нього нарешті, – Катерина швидко моргає, аби не заплакати. Ох і тонкосльозою стала вона останнім часом!..
– Я теж хочу поговорити! – Марічка прожогом біжить у кімнату. Понад усе бажає татків голос почути! Бо мама два дні не могла до батька додзвонитися і тихенько плакала вночі, думаючи, що Марічка не чує. А вона все чула! І кусала кулачок, щоб і самій не розревітися та не засмутити маму ще більше. Без того хвилюється. Тато – на війні… Проклятущій війні, як каже бабуся… І всі його чекають. Моляться за мир. І Марічка тулить долоньки, до Бога звертаючись, аби вберіг її татуся і повернув додому. А більшого їй і не треба…
– Мамусю, то татко? – схвильовано завмирає. Мама ствердно киває головою, усміхається крізь запинало сліз.
– Богдане, Марічка хоче з тобою поговорити, – ніжно мовить і дає доньці телефон.
– Алло! Таточку! Привіт! Я так за тобою засумувала! Коли ти приїдеш додому? – марно намагається стримати плач, що роздирає груди, і судомно схлипує.
– Золота моя дитино, не плач! – мужній голос здригається у слухавці. – Я дуже тебе люблю! Усіх вас… І сумую за вами… Розкажи, що в тебе нового. Як у школі справи?
– Усе добре. Мама купила мені нову сукню на новорічне свято. І нові черевички… А ще… ще намистечко! Таке гарне, червоне і блискуче! Приїдеш – побачиш!
Але татків голос німує… Марічка схвильовано вслухається в його уривчасте дихання.
– Татусю? – тремтить тоненьким дзвіночком.
– Мила моя дівчинко! Найдорожча у світі, – батько надламує слова й починає кашляти. – Татко не зможе приїхати на свята…
– Чому? Я ж думала… Всі чекають тебе! А ти…
Марічка тицяє телефон мамі в руки і вибігає з кімнати.
– Доню! Радосте моя! – скрикує і заходиться кашлем.
– Вона пішла… Богдане, Марічка розумна не за роками, тож усе зрозуміє. Просто треба трохи часу…
– Таню, поясни їй! Прошу тебе! Я ж не можу покинути своїх хлопців напризволяще, коли половина командування в госпіталі із пневмонією! Комбат сказав, щоб і не мріяв про поїздку додому.
– Але ж ти теж застуджений! Такий кашель сухий… Чи є хоч чим лікуватися?
– Так. Не хвилюйся. У нас тут такі стратегічні запаси! Волонтери привезли, та й у санчастині є все потрібне…
– Одужуй! Ми тебе дуже любимо!
– Я вас також, рідненькі!
– Бережи себе і будь обережний!
– Авжеж. Переказуй вітання батькам і поцілуй від мене Марічку…
– Неодмінно. Бувай…
Телефон ковзає на гладку поверхню стола, і Тетяна зажурено пірнає поглядом у темряву за вікном. На чорному полотні неба грудневий вечір повільно засвічує ліхтарики дрібних зірок…
***
Марічка сидить за столом насуплена. Оченята почервоніли від сліз. Навіть вишневий пиріг дівчинці не смакує… Усі мрії розлетілися пилом! Вона ж так хотіла, щоб татко приїхав на свято! Вчителька дала Марічці роль Білосніжки… І сукня ж така гарна… Дівчинка не раз уявляла, як вони з татком кружляють довкола шкільної ялинки, а всі однокласники захоплено аплодують їм. Адже її татко – мужній воїн! Він захищає Україну від ворога…
– Не засмучуйся! – лагідно усміхається мама і гладить вологу від сліз щічку доньки. – У твого тата важка робота, тож маємо його розуміти й підтримувати.
Дівчинка дивиться на маму. Зосереджено супить бровенята і врешті киває на знак згоди. Полегшене зітхання злітає над столом. Дідусь ховає в сивих вусах ледь помітну усмішку. А Марічка тре долоньками щічки і тихенько каже:
– Я так чекаю його! Так чекаю!.. Хочу, щоб татко доторкнувся до мене своєю колючою бородою, щоб обійняв мене… А знаєте, як він гарно пахне?! Вітром, димом і лосьйоном після гоління. Отим, що ти, мамо, подарувала… То такий аромат! Найкращий у світі… Татків…
Усі застигли… Бабуся вражено затулила рота рукою, тамуючи зойк. А в очах – море сліз… Першим порушив мовчання дідусь. Він лагідно погладив онуку по голові й мовив:
– А ти попроси святого Миколая, щоб здійснив твою мрію.
– Хіба ж він погодиться? – Марічка втягує голову в плечі.
– Звісно! – Тетяна сміється. – Чого б мав тобі відмовляти?
– Але ж я не була увесь рік чемною. Русланові поставила підніжку, бо він говорив погані слова. І Дмитрові штурханів надавала, щоб не сміявся із Сашиного портфеля. Хіба вона винна, що не має грошей на новий ранець? Якби її татко не загинув на війні, то їхня родина не бідувала б. В Олександри ж іще двоє молодших братиків! А мама одна… Добре Дмитрові реготати, коли в нього батько такою дорожезною машиною їздить. Можна тоді хоч щодня змінювати портфелі… А ще я Леську вдарила, бо вона хлібом кидалася в їдальні. Краще б пташечкам покришила. Вони не мають їжі взимку…
Марічка зосереджено загинає пальчики, перераховуючи всі свої «погані» справи. Дорослі ж тільки переглядаються: що тут сказати? Мовчать усі… І тоді дівчинка теж затихає, думає про щось і раптом радісно вигукує:
– Я неодмінно напишу листа святому Миколаєві! Нехай допоможе моєму таткові приїхати додому на свята!..
***
Марічка сидить у своїй кімнаті й гортає альбом із фотографіями. Роздивляється татка на світлинах, водить пальчиком по контуру його мужньої постаті, усміхається і ледве стримує сльози…
Раптом у двері наполегливо дзвонять. Марічка чує, як мама радісно скрикує, і зривається на ноги. Біжить, не розбираючи шляху, наштовхується на стільчик у коридорі, ледве не падає… Але її підхоплюють дужі руки. Татові руки… Дівчинка з насолодою занурюється носиком у камуфляж і марно намагається обійняти батькові широкі плечі… Татко радісно сміється, високо підкидає її і пригортає до грудей.
– Моя маленька… Донечко золота…
– Ти приїхав! Приїхав! Я знала… Просила про це святого Миколая…
Марічка схлипує, притискається до батька, дрібно тремтить.
– То він мені й казав, що ти за татком засумувала, – підморгнув весело. – І передав ще тобі подарунок до Нового року.
– Але ж я вже знаходила від святого Миколая гостинці під подушкою! – дівчинка здивовано кліпає.
– Але таких там точно не було, – Богдан показує рукою на пухнасту ялинку, що стоїть у коридорі біля дверей. Маленька, струнка, густо прикрашена цукерками і загорнута в прозорий целофан…
Дівчинка радісно плескає в долоньки і зістрибує з таткових колін.
– Богдане, перевдягнися, помийся з дороги і ходімо вечеряти, – Тетяна лагідно торкається руки коханого чоловіка.
– Я ще не всі подарунки дістав, – сміється той.
– Мені вже не треба! – озивається Марічка й обережно розгортає ялинку, яку привіз татко.
– А то чого? – дивується він.
– Бо маю все, що хотіла.
Марічка мружиться від щастя, підбігає до татка і міцно обіймає його.
– Ти приїхав – і це найкращий подарунок до зимових свят!
Богдан весело сміється, лоскоче дочку бородою. Марічка завмирає і вдихає найсолодший у світі запах. Обводить родину осяйними оченятами. І в грудях так враз солодко і тепло стає! Адже поруч усі, кого вона безмежно любить! І хай так завжди буде… Лише про це дівчинка мріє. А мрії неодмінно здійснюються. Марічка сьогодні в цьому переконалась…
Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Життєві історії
24
Життєві історії
