ЯЛИНКА ДЛЯ МАРІЧКИ

Життєві історії з газети «Життя» — правдиві історії з життя та історії кохання українською.

Третьокласницю Марічку щодня забирають зі школи бабуся або дідусь. Бо мама на роботі. Аж увечері приходить. Стомлена і сумна. Марічка зазирає в її великі, сповиті сірою зажурою очі.

– Мамусю, що тобі болить?

– Усе гаразд, сонечко, – жінка рішуче скидає із пліч тугу і пригортає дочку до грудей. – Моя ж ти радосте! Що б я без тебе робила?

І мамині очі враз засвічуються зорями, мерехтять, ледь притінені довгими віями. Марічка зачудовано милується чарівним перетворенням і цілує неньку в щічку, а тоді вистрибом біжить у кухню. Там бабуся чарує біля пирога, а дідусь сидить за столом, читає вголос стрічку свіжих новин у газеті й коментує:

– Ти лиш послухай, Катрусю, що у світі коїться! Куди не глянь, війни, протести і суцільний неспокій. Чого люди не можуть мирно і дружно жити? Навіщо загарбувати чужі території і зазирати завидющими очима до сусіда у двір? От скажи, га? Страшнішого створіння, як людина, годі й вигадати.

– Гірка правда, – зітхає дружина. – Михайле, відклади газету, пізніше дочитаєш. Завари чай, бо вже пиріг готовий. Твій улюб­лений, Марічко. Із вишнями…

– Ура! – дівчинка плескає в долоньки й підстрибує від радості.

– Гукай маму вечеряти.

– Вона телефоном розмовляє.

– Певно, з татом? Слава Всевишньому! Значить, додзвонилась до нього нарешті, – Катерина швидко моргає, аби не заплакати. Ох і тонкосльозою стала вона останнім часом!..

– Я теж хочу поговорити! – Марічка прожогом біжить у кімнату. Понад усе бажає татків голос почути! Бо мама два дні не могла до батька додзвонитися і тихенько плакала вночі, думаючи, що Марічка не чує. А вона все чула! І кусала кулачок, щоб і самій не розревітися та не засмутити маму ще більше. Без того хвилюється. Тато – на війні… Проклятущій війні, як каже бабуся… І всі його чекають. Моляться за мир. І Марічка тулить долоньки, до Бога звертаючись, аби вберіг її татуся і повернув додому. А більшого їй і не треба…

– Мамусю, то татко? – схвильовано завмирає. Мама ствердно киває головою, усміха­ється крізь запинало сліз.

– Богдане, Марічка хоче з тобою поговорити, – ніжно мовить і дає доньці телефон.

– Алло! Таточку! Привіт! Я так за тобою засумувала! Коли ти приїдеш додому? – марно намагається стримати плач, що роздирає груди, і судомно схлипує.

– Золота моя дитино, не плач! – мужній голос здригається у слухавці. – Я дуже тебе люблю! Усіх вас… І сумую за вами… Розкажи, що в тебе нового. Як у школі справи?

– Усе добре. Мама купила мені нову сукню на новорічне свято. І нові черевички… А ще… ще намистечко! Таке гарне, червоне і блискуче! Приїдеш – побачиш!

Але татків голос німує… Марічка схвильовано вслухається в його уривчасте дихання.

– Татусю? – тремтить тоненьким дзвіночком.

– Мила моя дівчинко! Найдорожча у світі, – батько надламує слова й починає кашляти. – Татко не зможе приїхати на свята…

– Чому? Я ж думала… Всі чекають тебе! А ти…

Марічка тицяє телефон мамі в руки і вибігає з кімнати.

– Доню! Радосте моя! – скрикує і заходиться кашлем.

– Вона пішла… Богдане, Марічка розумна не за роками, тож усе зрозуміє. Просто треба трохи часу…

– Таню, поясни їй! Прошу тебе! Я ж не можу покинути своїх хлопців напризволяще, коли половина командування в госпіталі із пневмонією! Комбат сказав, щоб і не мріяв про поїздку додому.

– Але ж ти теж застуджений! Такий кашель сухий… Чи є хоч чим лікуватися?

– Так. Не хвилюйся. У нас тут такі стратегічні запаси! Волонтери привезли, та й у санчастині є все потрібне…

– Одужуй! Ми тебе дуже любимо!

– Я вас також, рідненькі!

– Бережи себе і будь обережний!

– Авжеж. Переказуй вітання батькам і поцілуй від мене Марічку…

– Неодмінно. Бувай…

Телефон ковзає на гладку поверхню стола, і Тетяна зажурено пірнає поглядом у темряву за вікном. На чорному полотні неба грудневий вечір повільно засвічує ліхтарики дрібних зірок…

***

Марічка сидить за столом насуплена. Оченята почервоніли від сліз. Навіть вишневий пиріг дівчинці не смакує… Усі мрії розлетілися пилом! Вона ж так хотіла, щоб татко приїхав на свято! Вчителька дала Марічці роль Білосніжки… І сукня ж така гарна… Дівчинка не раз уявляла, як вони з татком кружляють довкола шкільної ялинки, а всі однокласники захоплено аплодують їм. Адже її татко – мужній воїн! Він захищає Україну від ворога…

– Не засмучуйся! – лагідно усміхається мама і гладить вологу від сліз щічку доньки. – У твого тата важка робота, тож маємо його розуміти й підтримувати.

Дівчинка дивиться на...

Читайте нові життєві історії та історії кохання щотижня — ексклюзивні авторські новели українською.