ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
4Життєві історії
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
Якщо хтось вас переконує, що заздрість буває білою, чорною чи кольоровою, не вірте! Не слухайте і взагалі перестаньте спілкуватися з такою людиною. Я кажу серйозно. І зараз поясню чому.
Заздрість не має кольору. Заздрість не має позитивних сторін, а ще зовсім не має пояснень і виправдань для того, хто таємно чи неприховано заздрить вам. Особливо тоді, коли це стосується двох близьких людей чи родичів.
Авжеж, знайдуться мудрагелі, які мене переконуватимуть, що фраза «Як я тобі заздрю, білою заздрістю!» означає визнання, схвалення і радість за іншого. Тричі ні, бо така заздрість нам, українцям, невластива. Так висловлюють своє схвалення лише північно-східні сусіди. Для нас заздрити – це завжди жадати те, що є в когось і що хотіли б мати ми самі. А ті, хто «заздрить по-білому», нехай спочатку перелаштують своє ставлення до інших на український формат. Бо в нас кажуть: «Я радий за тебе!» чи «Як добре, що тобі вдалося!», але аж ніяк «Як я заздрю, що ти успішний, а я ще ні!»
Є така думка, що слово «заздрість» походить від старослов’янського «заздріти» – тобто пильно подивитися, щось подумавши чи затаївши думку. Отже, заздрісники вирізняються тим, що дивляться на інших і на цей світ захланними очима, наповнені жалем до себе, постійним пошуком несправедливості, скаргами і ниттям про те, що життя до них несправедливе, що вони невдахи, що «у сусіда хата біла, у сусіда жінка мила»… точнісінько як у тій українській пісні.
Тому кажу вам точно: заздрісники мають поганий погляд і погані думки. Нічого білого там нема. Особливо якщо це стосується двох близьких людей або родичів. У нас кажуть про таких: «Очі великі, в сраці дна нема!» І ті великі очі, і та вічна внутрішня невлаштованість нічого не змінюють у житті заздрісників! Скажу навіть більше: багатьом із них нічогісінько не бракує, і в житті вони мають все, навіть більше від тих, кому дико заздрять. Вся біда в їхньому паскудному характері та перевернутих догори цапки цінностях.
А тепер ще кілька слів про те, що заздрісників треба уникати, а не тільки ігнорувати. Бо їхня заздрість не лише шкідлива і обтяжлива, вона ще дуже небезпечна. Із чим би таким порівняти оту їхню постійну заздрість?! От, наприклад, із чорнилом, яке просочується в деревину. Або з мастилом, яке проникає в деревину. І все – врятувати деревину від руйнації вже неможливо.
Заздрісника видно не відразу. Іноді він може бути доволі непоганим другом або близьким родичем. Часто така особина дає безкоштовні поради, вивідує особисті дані вашого приватного життя, а потім у несподіваний момент шпигає вас цим або демонструє, що вам у житті пощастило, а вони – одвічні невдахи.
Для мене заздрісники – це різновид упирів, які висмоктують радість. Вони завжди чимось незадоволені, вони ходять поруч, аби своїм заздрісним смородом зіпсувати аромат життя, нагадати про себе й урвати шматочок вашого щастя, яке вам також дісталось не так просто, не задарма.
Що ж, теоретична частина добігла кінця. Тепер розкажу вам кілька прикладів із життя близьких родичів та знайомих. Надіюсь, що комусь це стане гарною підказкою, як не варто «триматися» за стосунки із завидющими.
Історія перша. Дві подруги й один хлопець.
Дівчина зустрічалася з хлопцем, але подруга завжди «крутилася» поруч. У подруги не було хлопця. Закохана пара навіть пропонувала, що познайомить її з найкращим другом отого хлопця. Але ж ні! Подруга хотіла бути сама, знаходила сотні приводів та відмовок, аби не влаштовувати своїх стосунків.
Звісно, подруга не завжди трималася обабіч закоханої пари. Це й зрозуміло, дівчина з хлопцем не хотіли зустрічатись при свідках. Подруга, яка раніше завжди була поруч, коли не з’явився хлопець, тепер почувалась ображеною і знеціненою.
Отож подруга сплела інтригу і «виявила цікаві факти» про того хлопця. Фактично, обмовила його і переконала, що він не такий уже й хороший, що він зраджує дівчину, що він скупий і хитрий.
Дівчина повірила, адже це їй розповіла найкраща подруга, яку вона знає з дитинства! І що було потім? Подруга почала зустрічатись із цим хлопцем, адже і йому наплела сім мішків гречаної вовни… ось так… А правда вилізла на поверхню за багато років.
Історія друга. Небідний родич і його статусна небога.
Була в небідного родича гарна, мудра і самодостатня племінниця. Ну, чи як у нас краще сказати – небога. Дядько всеньке своє життя гарував на заробітках, годував родину й завжди переконував усіх довкола, що лише у праці людина має вагу і щось важить для інших. А оте все, чим займається його небога, всі ті книжки і науки – то марнота марнот!.. Та кому потрібна бібліотека вдома? От його діти перестали читати книжки ще у школі! Вони всі одружені, мають дітей, їздять на шашлики і допомагають таткові. А яка користь з його небоги?
– Та спали ти ті всі книжки! Або віддай в бібліотеку! А на дачі посади грядочки! Бо все те, що ти робиш у житті, несерйозно! – повчав свою небогу діловитий дядько.
– Дядечку, та якби ви прочитали бодай одну поличку цих книжок, то так би тепер зі мною не говорили! – парирувала небога.
– Та не треба мені тих книжок читати! Я й так у житті багато бачив! А ти тратиш час на дурниці! – відмахувався дядько, тримаючись за поперек.
– От бачите!? Якби ви мали розумову роботу, а не гебали все життя з кайлом по заробітках, то зараз не мали би три грижі на хребті, а сиділи би в садочку і працювали головою! – не здавалась племінниця.
– Ні, ти геть-чисто не маєш рації. Треба жити, а не витрачати час на дурниці. І оті гроші, які ти назбирала! Ти ж їх спустила на дурниці! А треба було зі мною порадитися! – не вгавав дядько.
– Ну, це вже занадто! Я у вас поради не питала, куди мені гроші тратити і що робити зі своїм життям! Та й що ви про мене знаєте? Про мої інтереси? Про мої цінності? А може, ви мені дико заздрите? – небога могла стерпіти багато що, але не факт, що її вчать, як на світі жити і куди власні гроші тратити. Дядькова заздрість у формі повчань перейшла в хамство і грубе порушення приватного життя племінниці. А те, що він старший, не означає, що має право когось повчати. І те, що життя прожив, ще не є свідченням того, що це життя він насправді не прожив, а прокалатав!
Авжеж, після цього її спілкування із рідним дядьком обмежилось до мінімуму. Ні, номер телефону свого рідного дядька небога не заблокувала, але не спілкуються вони й дотепер. Мудра дівчина зрозуміла, що родичі – це не завжди про відчуття родини, не про розуміння, підтримку і визнання. Вона не раз переконалась, що найкращою «родиною» є її друзі та колеги. Саме ті, хто їй не заздрить і хто її розуміє та підтримує. Саме тому не варто робити трагедії через те, що родичі – далекі люди. Прикро, але факт.
Історія третя. Бідні завжди плачуть.
А знаєте, чому багаті не дуже хочуть спілкуватись із бідними? Так, бо бідні їм заздрять! Іноді дико заздрять! І найчастіше не розуміють.
Багаті живуть в іншому темпі життя, спілкуються у своєму колі, не витрачають час на дурниці та згубні звички. Бідні їх не розуміють і не хочуть розуміти. Бідні вважають, що заможні – зарозумілі й недосяжні.
– Як же ж так? Якщо в тебе грошей кури не клюють, то чому ти не тринькаєш їх на дурниці? – якось запитав давнього знайомого один бідака.
А сталось так, що давні друзі пішли різними стежками. Один з них вийшов зі згубного кола, перестав пиячити і вбивати час на дурниці, взявся за розум і дуже піднявся соціальною драбиною аж на верхівку. Певно, що в нього змінились цінності, друзі та цілі в житті. Давнє життя залишилось далеко позаду. Колишні дружбани більше не надзвонювали. Словом, квантовий стрибок! І той бідака, колишній друг, тепер – далека зірка на овиді його життя. Нема про що й поговорити, як про заздрощі.
– Тобі цього й так не збагнути! Хоч я тебе й не винувачу за це! Просто живи і не заздри мені! Бо ти бачиш тільки те, що ззовні. Ти навіть уявити собі не можеш, скільки мені коштував такий успіх! Безсонні ночі, велика праця над собою, надмірні зусилля, контроль і постійні думки… Я вже не буду таким, як колись. Тому всього тобі найкращого!
Замість висновків. Надіюсь, я змогла вас переконати, що заздрість – це приземлене, погане і небезпечне почуття. Навіть не чорнило і не мастика, а кислота, яка роз’їдає душу. Це почуття властиве приземленим і озлобленим людям, які себе дуже не люблять.
Авжеж, заздрості можна позбутися, та задля цього треба перестати скиглити і попрацювати над собою. Раджу почати з такої простенької вправи, як «Вдячність». Тим, хто ніяк не може заспокоїтись, що «у сусіда хата біла, у сусіда жінка мила», перемикайте увагу на те, що в житті завжди є за що і кому подякувати. Богові чи вищим силам – за прожитий день; рідним – за час, проведений разом; мамі – за смачну вечерю; дітям – за розмову; собі – за те, що уважно прочитали цей текст.
Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
6
