Читаємо з дітьми

– Мамо, знову дощ! Я не хочу дощу! Я хочу на вулицю! Мені нудно, – так розпочався день Маринки. І, звісно ж, її батьків.

За вікном і справді, як з відра, лив дощ. І жодного сухого місця не було – ні під кущиком, ні під камінчиком. Усе було мокрим, холодним і – бр-р-р – слизьким. Неприємно. Жодна парасолька не допоможе. А так хочеться на вулицю, бо ж дощ не дощ, а літо. То взимку можна мультики дивитись і казки читати, а сьогодні хочеться надвір.

– Маринко, ну що вдієш – дощ. Він незабаром закінчиться, то підемо погуляти, – обізвався тато, рятуючи ситуацію.

– Не хочу дощу! Хочу сонечка, – дівчинка набурмосилась, і з її оченят теж полився, як із маленької лійки, дощик. Дощик, що сповіщав про наближення домашньої грози. Маринка любила повередувати, у дощ вона хоті...