ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
566Читаємо з дітьми
Серед лисиць понад усе цінують добре виховання та вишуканість. Особливо, знаєте, вишуканість. Такі вже ці лиси – і діточок називають вишукано, і привчають змалку до ґречності у поводженні та елегантності в зовнішньому вигляді. Лисиці страшенно полюбляють вишуканий пташиний спів, граційно рухаються, охайно їдять та прискіпливо стежать за власною красою.
От і маленька лисичка Маргаритка перед кожним виходом на прогулянку старанно розчісувала шерсть, ретельно добирала собі вбрання та прикраси, допасовувала капелюшок або ж охайно пов’язувала бант. Нарешті всі приготування завершено, і Маргаритка, переконавшись, що в норі також усе до ладу, кожна річ на належному місці, пішла на прогулянку.
Гуляти самостійно Маргаритці уже можна, вона – майже доросла. Принаймні вважає себе майже дорослою. Мама і тато навчили доньку не втрачати пильності поза домівкою ні на мить. Маргарита уважно слухала, як гуляє у верховітті вітер, чи не хрусне десь гілка, чи не вересне налякана пташка. Ніс Маргаритка завжди тримала за вітром, пильнуючи кожен запах: соснової смоли та лугових трав, струмка, що збігав зі скелі та губився в яру, ставка, вкритого ряскою… Маргаритка знала, що стежкою нещодавно проходив старий їжак, ось ця непомітна стежка веде до вовчого лігва, а під тим кущем ночували зайченята. Це було звичним, так людських дітей навчають читати вказівники та вивіски на крамницях.
Маргаритка не любила гуляти просто так, знічев’я. Насправді кожна її прогулянка – це справжня пригода. Сьогодні Маргаритка прямує до лісової галявини, аби дослідити гриби, які там ростуть. Її батьки знають усе-усе про кожну лісову рослину, гриб, ягоду і їй, Маргаритці, теж хочеться все знати. Вона неквапливо йшла стежкою, намагаючись триматися у затінку, зосереджено винюхувала щось, задирала писочок до неба… і ледь не впала. Лапою перечепилася. Маргаритка підійшла до перепони на дорозі, обережно торкнулася лапою… Щось м’яке, сіреньке та пухнасте… Маргаритка зрештою наважилася понюхати, і ніс безпомилково підказав, що то – якась жива істота!
– Агов… – тихенько промовила Маргаритка, не маючи особливої надії, що істота її чує.
Та істота раптом смикнула лапкою й розплющила очі. Якийсь час вони так і дивилися одне на одного – Маргаритка розглядала звірятко великими очиськами кольору гречаного меду, а звірятко витріщилося на Маргаритку кругленькими чорними очицями. Тоді звірятко спробувало підвестися на лапки, але заточилося і знову впало. Маргаритка наважилася підтримати крихітку, простягнула лапку, та сірий пухнастик гучно пискнув, підстрибнув і кинувся навтьоки. Та далеко не втік, намагався запорпатися у мох, однак вдалося лише наполовину – голову він заховав, а пухнаста дупця стирчала назовні.
Маргаритка почувалася ніяково, адже вона не мала наміру лякати того пухнастика. Мабуть, не можна отак залишати його самого… Може, варто перепросити? Хоч нема за що, адже Маргаритка наче нічого лихого не робила… Точно не робила.
Тому просто підійшла до наполоханого малюка й сіла на м’якенький мох. Малий відчув, що хтось поруч, тремтіти припинив і принишк.
– Мене Маргариткою звуть… – лисички понад усе мають пам’ятати про ґречність, отож мала вирішила бодай відрекомендуватися.
– Ти мене зараз з’їси? – запитало звірятко з-під моху, тому Маргаритка ледве його чула.
– Навіщо мені тебе їсти? – таке припущення геть спантеличило лисичку. – Я, звісно, голодна, але ж…
– Бо лисиці їдять мишей, – малому, певне, набридло стояти у незручній позі, тому він вибрався з моху і відійшов подалі від Маргаритки. – І сови їдять мишей, і боривітри, і змії, і… Всі їдять мишей.
– Ми не їмо!
– Ми? Хто це «ми»? – малий усе ще залишався недовірливим, проте переляк у нього вочевидь минув.
– Я і моя родина, – спокійно пояснила Маргаритка. – Тато Нарцис, мама Настурція і я. – Ми не полюємо і не їмо інших звірят.
– А що ж ви тоді...
– Я саме чимчикувала на галявину тут неподалік, аби поснідати смачними грибами. Гайда зі мною, і все тобі розкажу.
Мишеня погодилося, проте крокувало на безпечній відстані від лисички. За якийсь час вони удвох вивчали, що ж смачного можна знайти в цій місцині. Зрештою Маргаритка знайшла собі ароматний білий гриб, а її новий знайомий – велику соковиту суницю. За споживанням смаколиків і розмова потекла.
– Я – Лютик. Мандрую у пошуках власної домівки. У нас, у мишей, так заведено. Я трохи заблукав, сонце припікало, страшенно хотілося пити. Мабуть, мені стало зле. Й тут ти нагодилася…
– А ми не схожі на інших лисиць. Усі лисиці і справді полюють, мої ж мама і тато вважають, що лисиці можуть не залежати від здобичі, а завжди мати досхочу їжі – грибів, ягід, навіть таких овочів, що їх люди вирощують. Інші лисиці нас не розуміють, дехто навіть сміється, мовляв, просто мої батьки такі кепські мисливці, що здатні вполювати лише мухомор… – Маргаритка скривилася, і Лютик втямив, що їй страшенно неприємно. Мабуть, образливо, що про її батьків таке говорять. Сіренький пригадав власних маму й тата і зрозумів, що йому б також було неприємно, якби інші миші говорили про них зневажливо.
Нарешті, коли Лютик і Маргаритка добряче наїлися, попили води зі струмка та відпочили в затінку, настав час, аби кожен ішов далі своїм шляхом. Та раптом, можливо навіть неочікувано для себе, Маргаритка запропонувала:
– А ходімо до мене в гості! До мене ніхто ніколи в гості не приходив…
«Не ходи! Це ж лисиці!» – волав у голові голос мами Мишки.
«Іди! Матимеш чудову пригоду! Якщо відчуєш небезпеку – втечеш!» – говорив інший голос, підозріло схожий на голос Лютикового брата Плямки.
І Лютик погодився.
Лисяча нора видалася Лютикові величезною! Вхід був розташований коло підніжжя пагорба, довгий коридор вів під землю і розходився на кілька кімнат.
– Це моя кімната! А тут кімната мами і тата! А це – кімната з припасами! У жодній лисячій норі такої немає, мама і тато дуже пишаються нашими припасами!
Лютик зазирнув у комору з лисячими припасами, уважно все оглянув і видав:
– Знаєш, я можу трохи розповісти, як краще зберігати припаси, аби вони не псувалися впродовж зими! Мене батьки всього навчили.
І Лютик заходився розповідати Маргаритці про те, що гриби краще нанизувати на гілочки, щоб вони гарно висихали, ягоди збирати разом із гілочками та сушити у зв’язках, горіхи та жолуді варто час од часу перебирати та провітрювати…
– Ти обов’язково мусиш дочекатися моїх маму й тата і все їм розповісти!
– Ага… – сказав Лютик і широко позіхнув. День видався насиченим, він добряче втомився. Так вони і заснули удвох – Маргаритка на своєму ліжечку, а Лютик – крихітним сірим клубочком просто на долівці.
– Небачено, аби лисиця та миша спали поруч! – вигукнув тато Маргаритки, мабуть, від несподіванки. Від вигуку Маргаритка прокинулася, зістрибнула з ліжка й заходилася захоплено швидкомовкою розповідати батькам про свого нового друга. Ті уважно вислухали донечку, однак на пропозицію, щоб мале мишеня навчило їх хазяйнувати, обурилися:
– Ото ще бракувало, щоби миша нас навчала! Знаєш, донечко, це вже занадто! – тато був невблаганним.
– Мамо, ну можна, щоб Лютик залишився? – Маргаритка намагалася мати жалібний вигляд, аби розчулити батьків.
– Уявляєш, як реготатимуть інші лисиці, якщо дізнаються, що наша дочка товаришує з мишею?! – звернулася мама до тата.
– Аби зранку його тут не було! А зараз – спати! – підсумував тато.
Маргаритка чемно лягла у ліжечко, та сон не йшов.
– Ну чому вони такі… – зітхнула тихенько у темряві.
Лютик, який насправді не спав і чув усю розмову, міркував, вшиватися вже чи таки дочекатися до ранку. Зрештою Маргаритка заснула, а Лютика сон не брав. «От було б гарно, якби справді всі лисиці припинили полювати на мишей! І всі сови, і яструби, і змії», – міркував Лютик. Ледве дочекавшись світанку, він вирушив у дорогу. Будити Маргаритку він не наважився, лише залишив коло її ліжечка маленький букетик чорничок.
Після сніданку, коли мама і тато збиралися у справах, Маргаритка почула їхню тиху балачку в кімнаті з припасами:
– Знаєш, а гриби і справді краще сушити, насторомлюючи на гілочки… – визнав тато. – Так… – погодилася мама. – А ягоди спробуємо збирати на стеблинах.
– Лиш би ніхто не дізнався, що ми у мишей досвід переймаємо… – заплющив на мить очі тато.
Маргаритка усміхнулася і пішла збиратися на прогулянку.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
578
