СОНЕЧКО

Маленький руденький Славчик рюмсає другий тиждень поспіль – ніяк не хоче йти до школи. У садочок майже біг, у перший клас пішов залюбки, а тут дитину наче підмінили. Як побачив нове шкільне приладдя, мало до істерики не дійшло – не хочу до школи і все, краще, мовляв, з дому втечу, але до школи не піду.

Як уже мама не випитувала причину категоричної відмови, дитина затялась – ні, і край! Замалим не отримав по м’якому місцю, аж, на щастя, зателефонувала бабуся й повідомила, що завтра сусід приїде машиною до міста й згодився на зворотному шляху забрати в село Славчика й маму, нехай дитина перед навчанням побуде в баби. Малий зрадів, адже бабуся любила до самозабуття свого єдиного внука. Ось їй він і розповість про свою відразу до школи. Усю дорогу планував, як має розпочати болісну тему, які слова підібрати на захист, як не засмучувати маму й схилити бабусю на свій бік. Так думав, аж заснув, доро...