ЧОВНИКИ НА ВОДІ

Згодом мати вийшла заміж вдруге. Разом із нею та вітчимом Ніна переїхала жити в іншу країну. Вітчим був непоганою людиною, але Ніна ніколи не відчувала прив’язаності до нього. Він був мовчазним, емоційно холодним та інколи жорстким. Мати знаходила з ним спільну мову, а от Ніночка… Вона постійно згадувала батька, сумувала за ним, писала йому листи в нікуди. У підлітковому віці потоваришувала з компанією підлітків, які кидали виклик суспільству. Перші цигарки, алкоголь, наркотики… Добре, що мати забила на сполох і всіма можливими методами відвадила Ніну від такого товариства, одного дня завізши дівчину «на екскурсію» в наркологічну клініку, де та побачила всі найжахливіші наслідки залежного від алкоголю та наркотиків життя. Ніна почала працювати в піцерії, невдовзі познайомилася з доволі симпатичним хлопцем і вийшла за нього заміж. Та за рік-два зрозуміла, що вони з чоловіком ухвалили поспішне рішення, адже були занадто різними. Розлучилися, залишившись друзями.

Ніні було майже сорок років, коли вона приїхала на свою вітцівщину, аби провідати родичів, – разом із мамою та молодшою сестрою Стефанією від другого маминого чоловіка. Жінка ніколи не була в Україні, хоча добре знала та розуміла українську мову. Спочатку країна, в якій народилася її мати, не привабила Стефанію. Та згодом жінка просто закохалася в неї – таким дивовижним, гостинним і мальовничим виявився край, у якому побувала.

Приїхавши на дачу до своєї тітки, Ніна познайомилася з її сусідами – статним чоловіком, якого звали Тарасом, його братом Олегом та їхньою родиною. Чоловіки були турботливі та дотепні, проте Ніна й не підоз­рювала, що Тарас відчуває до неї велику симпатію. За кілька днів після цього знайомства чоловік кур’єром надіслав їй букет розкішних квітів. Жінка була здивована, адже не здогадувалася, що Тарас, як кажуть у народі, «поклав на неї око». Вони зустрілися, посиділи в кав’ярні й згодом гуляли вечірнім містом, де минуло Нінине дитинство. Розмовляли про все на світі, не відчуваючи плину часу. Не минало й дня, аби вони не бачилися, аби Тарас не боровся за неї так, як не боровся жоден чоловік.

Коли треба було повертатися до США, Ніна зрозуміла, що її дім тут – де народилася й зробила перші кроки, де бабуся випікала пухкий хліб і сусіди повсякчас кликали в гості, де завжди тобі раді й гостинно зустрінуть, щоби назавжди прив’язати до себе твою душу. Де могила батька, який так любив та піклувався про Ніночку. Вона ще якийсь час металася між двома країнами, та згодом обрала край свого дитинства. Придбала тут помешкання неподалік від озера, започаткувала власний бізнес і пов’язала своє життя з чоловіком, якого кохала понад усе на світі. Навіть не здогадувалася, що в такому зрілому віці можуть бути такі сильні почуття й така шалена пристрасть. Часто Ніна й Тарас гуляли разом із дітьми біля того озера, де в дитинстві бувала Ніна. Діти пускали на озеро паперові човники, а жінка згадувала свої дитячі роки.

Коли в Україні розпочалася повномас­штабна війна, Тарас пішов добровольцем на фронт. Жінка залишилася тут, в Україні. Ніна чекає його й щиро вірить, що він повернеться з перемогою і що їхня сім’я й надалі буде щаслива. Нещодавно Ніна була біля озера разом із малечею, запропонувала дітям написати на паперових човниках свої бажання – нехай пливуть кораблики у світ і випросять у долі щастя й мир. А вони будуть чекати й вірити, що доля їм усміхнеться. Й робитимуть усе задля того, аби їхні бажання здійснилися.