ЧОВНИКИ НА ВОДІ

Паперовий човник гойдається на хвилях глибокого озера. Очерет навколо водойми шарудить гострим листям, дикі качки пірнають углиб води, чистять пір’ячко й охоче тягнуться до людських рук з окрайцями хліба. Вони – майже світські птахи, адже звикли до людей і анітрохи їх не бояться. Ніна стоїть на березі озера, вдягнена у святошний одяг, вдивляється, як поволі відпливає човник від берега, як несуть його хвильки – легко, наче білопера чайка, віддаляється від дів­чинки паперовий кораблик. Батько стоїть поруч – засмаглий і молодий, говорить щось Ніночці, та вона його не чує, занурена у власні думки.

Той день закарбувався в її пам’яті назавжди – день, коли вона востаннє бачила батька. Що він тоді казав? Можливо, аби вона не підходила надто близько до води? Чи що їм треба йти додому, адже невдовзі на землю спустяться сутінки й мати хвилюватиметься? А може, щось важливе, дуже важли...