З поштової скриньки

Тато справді дуже-дуже любить Янцю. Настільки, що жодного разу не скаржився на лелеку, що той приніс йому доню, а не сина.

Навіть тоді, коли ще Янка не встигла йому пояснити, що вона чула в дитсадку: бусол дітей не приносить, вони самі народжуються, от! Щоправда, тато чомусь тоді не лише здивувався, а й розсердився, що вона про таке балакає.

А мама замість того щоб його звично заспокоїти, почала підсміюватись, мовляв, хотів, аби мала в казку про бусла – дитячу перевозку вірила? Аби її ровесники вважали дурною? І де вони, міські дітлахи, тих лелек бачили – на малюнках у книгах?

Янка знає, що мама завжди говорить правильно.

Як же інакше? Але тут їй здалося, що, можливо, не треба було матусі з татка жартувати: хіба він винен, що не ходив, коли малим був, у дитсадок, тож і не міг вчасно дізнатися, що лелека лише на картинках і в казках живе...

А ще Янку засмутило нагадування про школу: вона не...