«Я ПРОБАЧИЛА ЙОМУ, АЛЕ НЕ ЗАБУЛА…»

Біля старенької хатини, що майже рік стояла пусткою, одного ранку сусіди помітили легковика, з якого молода жінка виносила свої валізи, а надвечір вантажівка привезла диван, сервант та стіл. Ще за декілька днів на подвір’ї мукала корова.

До приїзду в село нової сім’ї, можливо, й не проявляли б такої особливої уваги, якби не одне незрозуміле питання: чому двоє синів цієї жінки, які навчаються в п’ятому класі, мають однакове ім’я? Хоча мама їх називала Сашко-старший і Сашко-молодший. Та й по батькові обоє Олександровичі.

Сашки були майже однакового зросту та дуже схожі між собою.

Катерина за місяць впорядкувала стареньку хатину. Жінка майже ні з ким не спілкувалася.
В односельців створювалося враження, що вона не хоче ні з ким розмовляти, бо ж не від добра, мабуть, поселилася в чужу пустку.

…Вечоріло. Центральною дорогою від автобуса йшла молода жінка, яка була добряче напідпитку.