Історія з життя

Їм дали декілька хвилин на прощання. Так і сказали: «Маєте дві хвилини. У нас іще багато роботи, тож ніколи чекати, поки ви тут милуватиметеся». Ніна відразу кинулася до чоловіка, припала до його грудей:

– Мар’янчику, як я житиму без тебе? Що робитиму з малими дітками?

Рясні сльози пропекли його сорочку, важким болем лягли на серце. Чоловік поглянув на піч, звідки переляканими очима на нього дивилися Катруся, Павлик і Михайлик. «Ніби ластів’ятка у гніздечку», – подумав сумно. Поклав руку на голову дружині, погладив, намагаючись заспокоїти її, як малу дитину:

– Маєш думати не про себе, а про них, тому тримайся. Не можна впадати в розпач. Я обов’язково повернуся. Чуєш? Там з’ясують, що я ні в чому не винен, і відпустять мене.

А сам розумів: якщо вже взяли, то скоро не випустять. Хіба мало таких випадків? Уже другий рік поневіряється тими буцегарнями йо...