ВСТИГАТИ ЖИТИ…

– Хоч би дожити до того благодатного часу, коли під моїми вікнами розкриє свої ніжні пелюстки бузок, – пані Марія, спираючись на ціпок, підійшла до вікна, відхилила фіранку, намагаючись розгледіти, що ж там відбувається на вулиці. Он пішла на ринок сусідка, галаслива Ганна, тягнучи за собою візок на продукти, названий у народі «кравчучкою». Пані Марія знала, що після того, як невгамовна Ганна повернеться із закупів, то обов’язково вмоститься на лавочку біля будинку, чекатиме своїх товаришок, літніх пані, з якими можна обговорити останні новини.

Пані Марія не дуже любила такі збіговиська біля будинку. Ні, вона не проти поспілкуватися, але саме поспілкуватися, а не попліткувати. Їй було зовсім не цікаво обмити всім кісточки, а потім обговорювати високі ціни і низькі пенсії, вкотре слухати рецепти борщу і… мріяти про те, щоб швидше дременути від цих обридливих розмов.