ВОЇН ЛЮБОВІ ТА ДОБРА

ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

21 квітня 00:09

612

Джерело: Газета «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»

Наші герої

Семен любив квіти. Звичайно, не хлопчаче це захоплення, але вони гріли душу теплом і красою. Ще хлопцеві безмежно подобалося рідне село Яришів, що на Вінниччині. Село добра, дитинства, юності. Природа рідного поселення, яке розкинулося на мальовничо-кам’янистих пагорбах, завжди вабила Семена. Він порівнював Яришів із Карпатами, бо тут теж довкола ліси. Швидкоплинна річка Дністер несе свої стрімкі води неподалік.

Часом хлопець ішов до поля, що колосилося безмежним простором пшеничного роздолля, милувався краєвидами. Обабіч того поля росли улюблені ромашки та волошки. Він наривав квітів цілий оберемок – дарував матусі, сестричці, коханій дівчині.

Особливим захопленням Семена Ляшука був футбол. Справжня гра сильних і мужніх хлопчаків. На футбольному полі він був неперевершеним гравцем. Захищав честь команди рідного села Яришів «Титан», а згодом, на службі, був учасником команди з футболу своєї військової частини «Ягуар». Нагородами за перемоги не був обділеним.

Своїм позитивом та енергією добра юнак заряджав усіх довкола. У житті був безстрашним та сміливим бійцем. З будь-якої ситуації завжди знаходив вихід. Якщо давав слово, то воно було непорушним. Був готовим повсякчас прийти на допомогу іншим, про себе думав насамкінець. Ніколи не боявся висловлювати думку, завжди стійко та незламно захищав свої міркування.

Мріяти Семенові теж подобалося, а надто складати плани на майбутнє: одруження, сім’я, діти, власний будинок, забігав думками у старість. Мріяв про щасливе життя. Обдумували зі своєю коханою Оленою різноманітні подорожі. Не судилося… Війна обірвала мрії, сподівання, думки.

У грудні 2020 року Семена Ляшука призвали на військову службу. У квітні 2021-го юнак підписав контракт на продовження військової кар’єри. Пройшов три місяці мужнього загартування в зоні АТО біля Авдіївки та Ясинуватої Донецької області. А далі настало оте лихоліття, що насунулося на нашу країну чорною хмарою із назвою війна. Семен опинився у вирі цього страшного дійства. Служив гранатометником на бронеавтомобілі. Належав до першого взводу другого батальйону восьмого полку оперативного призначення Національної гвардії України імені Івана Богуна. Незважаючи на юний вік, Семен певний час виконував обов’язки командира двох відділень. Підлеглі воїни любили й поважали свого командира за відкритість і добродушність характеру. Він завжди усміхався, сипав жартами, неначе зернятами, покращував настрій усім довкола. Щедрим був на добро та любов. Не боявся випробувань війни, у боях показував сміливість і відвагу. Побратими казали, що він вселяв у них бойовий дух. Урядові нагороди – грамоти і подяки (останньою його нагородили 1 червня 2022 року) свідчать про військову мужність сміливого бійця. Семенові Ляшуку дали ще й посмертну нагороду – орден ІІІ ступеня «За мужність». Іще одне звання хоробрий солдат отримав посмертно – Почесний громадянин Яришівської територіальної громади. Земляки віддали йому шану за мужність і героїзм.

Семен не боявся смерті. Впевнено казав, що помирати йому нестрашно. Хвилювався лише за рідних, яких дуже любив. Адже його відхід у потойбіччя принесе їм горе та смуток. Сестра Карина промовляла до Семена: «“Трьохсотий” – це шанс вижити, це порятунок». У відповідь від брата лунало заперечення: «Карино, який “трьохсотий”? Краще загинути з честю. А якщо й поранення, то таке, щоб можна було повернутися знову до хлопців».

Після вимушеної перерви без зв’язку з рідними телефонував із фронту додому: «Я все пройшов, я витримав. Як же мріяв знову вас почути! Дуже радий, що можу розмовляти з вами, дорогенькі мої, рідненькі». Рідні теж не мали спокою душі, хвилювалися за свого солдата.

Це сталося 19 вересня, у день Михайлового дива. Семен Ляшук, якому навічно залишилося двадцять, загинув смертю хоробрих. Їхню позицію виявив ворожий військовий дрон. Почався артилерійсько-мінометний обстріл. Одна з мін залетіла у бліндаж, який іще не був повністю облаштований. Семен тієї страшної хвилини виходив з укриття. Саме тут його наздогнала вона, миттєва смерть. Семенові відірвало голову. Разом із ним загинув і побратим Олександр Борбуцький. Сашко подавав ознаки життя. Хлопці кинулися визволяти його з-під завалів. Трьох із них було поранено. Не врятували побратима, помер. Осколкові поранення були несумісні із життям. Навіки присвятили себе визволенню села Білогорівка, що на Луганщині, двоє солдатів: Семен Ляшук та Олександр Борбуцький. Вічний їм спочинок!

Перед цим Семен Ляшук мав змогу поїхати на три дні на реабілітацію-перепочинок неподалік бойових дій. Прозвучало набатом від сміливця на прохання сестри погодитися перепочити: «Який сенс їхати на ці декілька днів? Я маю бути тут. Хлопців не покину, буду з ними». Ось така безмірно велика ціна братерства.

Рідні їздили на впізнавання тіла в місто Дніпро. Впізнали Семена відразу, навіть без голови. Він навіки залишиться в їхній пам’яті усміхненим, життєрадісним добролюбом, якого вони любили і любитимуть понад усе. Завжди йому будуть вдячні за тепло любові, яку він і їм віддавав у час свого такого короткого віку.

3 жовтня на адресу рідних Семена надійшла посилка з пекла з його речами: гаманець, увесь у крові, телефон, у якому було багато фронтових відео, які могли переглянути вперше (не встиг солдат переслати), тривожна сумка, рюкзак, декілька пачок цигарок і картузик. Його дав Семенові дідусь, узявши натомість обіцянку повернути йому, коли закінчиться війна. Не зумів дорогий онук дотримати слова. Обірвалася вервечка його життя. Із моргу ще передали годинник Семена. Він досі веде відлік годин до святої та стражденної перемоги українського народу над ворогом, у яку юнак свято вірив. Не врятували мужнього воїна ні освячені хрестики, ні каблучка «Спаси і збережи», ні молитви рідних. Знищила його ворожа сила ненависна.

Похоронили Семена Ляшука як нареченого, з весільною квіточкою на грудях. Люди під час його останньої дороги стояли на колінах, зустрічали земляка та встеляли шлях квітами, які йому так подобалися.

Не встиг Семен утілити в життя своїх мрій. Він обіцяв своїй коханій Оленці, що зробить усе можливе і неможливе заради її добра. Казав з гордістю: «Я тебе не люблю. Я тебе кохаю, а це значно сильніше». Юнак безліч разів співав дівчині пісню про свої палкі почуття. Недоспіваною залишилася пісня про його лебедину вірність їй. Лебідь загинув, лебідка зосталася у вічному сумі.

14 жовтня 2022 року в рідному селі воїна відбувся футбольний турнір, присвячений Дню захисника Батьківщини, між окремими командами могилів-подільських громад у пам’ять загиблого воїна, гравця місцевої команди Семена Ляшука. Його рідна команда «Титан» у цьому турнірі здобула перемогу. Так футболісти віддали честь своєму колишньому товаришеві. У пам’ять про покійного гравця команди стадіон назвали його світлим іменем.

Аби увічнити пам’ять Семена Віталійовича Ляшука, ветерана війни, на фасаді Ярішевського ліцею, де він навчався, встановлено меморіальну дошку. Ініціаторами цієї події стали рідні героя.

Семен за життя завжди з нетерпінням очікував Новорічно-Різдвяних свят, зимові розваги вабили його веселими дійствами. Цьогоріч рідні зробили йому посмертно дарунок – встановили біля його могили ялинку, яку заквітчали жовто-блакитними іграшками, на знак любові покійного до народних традицій і до всього українського.

Біля рідної хати Семена росте дубочок. Тягнеться деревце до сонця, до небес, зростає, сили набирається, але вже без хлопчини. Це віковічне деревце він посадив разом із дідусем на життя, на красу, на добро. Дубочок вічною пам’яттю залишиться про воїна любови та добра Семена Ляшука, який віддав своє життя за наше мирне майбуття, з вірою в перемогу, з любов’ю до всіх: рідних, близьких, друзів, побратимів, а ще до величної країни України.