ВОЇН ЛЮБОВІ ТА ДОБРА

Семен любив квіти. Звичайно, не хлопчаче це захоплення, але вони гріли душу теплом і красою. Ще хлопцеві безмежно подобалося рідне село Яришів, що на Вінниччині. Село добра, дитинства, юності. Природа рідного поселення, яке розкинулося на мальовничо-кам’янистих пагорбах, завжди вабила Семена. Він порівнював Яришів із Карпатами, бо тут теж довкола ліси. Швидкоплинна річка Дністер несе свої стрімкі води неподалік.

Часом хлопець ішов до поля, що колосилося безмежним простором пшеничного роздолля, милувався крає­видами. Обабіч того поля росли улюб­лені ромашки та волошки. Він наривав квітів цілий оберемок – дарував матусі, сестричці, коханій дівчині.

Особливим захопленням Семена Ляшука був футбол. Справжня гра сильних і мужніх хлопчаків. На футбольному полі він був неперевершеним гравцем. Захищав честь команди рідного села Яришів «Титан», а згодом, на службі, був учасником команди з футболу своєї військової частини «Ягуар». Нагородами за перемоги не був обділеним.

Своїм позитивом та енергією добра юнак заряджав усіх довкола. У житті був безстрашним та сміливим бійцем. З будь-якої ситуації завжди знаходив вихід. Якщо давав слово, то воно було непорушним. Був готовим повсякчас прийти на допомогу іншим, про себе думав насамкінець. Ніколи не боявся висловлювати думку, завжди стійко та незламно захищав свої міркування.

Мріяти Семенові теж подобалося, а надто складати плани на майбутнє: одруження, сім’я, діти, власний будинок, забігав думками у старість. Мріяв про щасливе життя. Обдумували зі своєю коханою Оленою різноманітні подорожі. Не судилося… Війна обірвала мрії, сподівання, думки.

У грудні 2020 року Семена Ляшука призвали на військову службу. У квітні 2021-го юнак підписав контракт на продовження військової кар’єри. Пройшов три місяці мужнього загартування в зоні АТО біля Авдіївки та Ясинуватої Донецької області. А далі настало оте лихоліття, що насунулося на нашу краї­ну чорною хмарою із назвою війна. Семен опинився у вирі цього страшного дійства. Служив гранатометником на бронеавтомобілі. Належав до першого взводу другого батальйону восьмого полку оперативного призначення Національної гвардії України імені Івана Богуна. Незважаючи на юний вік, Семен певний час виконував обов’язки командира двох відділень. Підлеглі воїни любили й поважали свого командира за відкритість і добродушність характеру. Він завжди усміхався, сипав жартами, неначе зернятами, покращував настрій усім довкола. Щедрим був на добро та любов. Не боявся випробувань війни, у боях показував сміливість і відвагу. Побратими казали, що він вселяв у них бойовий дух. Урядові нагороди – грамоти і подяки (останньою його нагородили 1 червня 2022 року) свідчать про військову мужність сміливого бійця. Семенові Ляшуку дали ще й посмертну нагороду – орден ІІІ ступеня «За мужність». Іще одне звання хоробрий солдат отримав посмертно – Почесний громадянин Яришівської територіальної громади. Земляки віддали йому шану за мужність і героїзм.

Семен не боявся смерті. Впевнено казав, що помирати йому нестрашно. Хвилювався лише за рідних, яких дуже любив. Адже його відхід у потойбіччя принесе їм горе та смуток. Сестра Карина промовляла до Семена: «“Трьохсотий” – це шанс вижити, це порятунок». У відповідь від брата лунало заперечення: «Карино, який “трьохсотий”? Краще загинути з честю. А якщо й поранення, то таке, щоб можна було повернутися знову до хлопців».

Після вимушеної перерви без зв’язку з рідними телефонував із фронту додому: «Я все пройшов, я витримав. Як же мріяв знову вас почути! Дуже радий, що можу розмовляти з вами, дорогенькі мої, рідненькі». Рідні теж не мали спокою душі, хвилювалися за свого солдата.

Це сталося 19 вересня, у день Михайлового дива. Семен Ляшук, якому навічно залишилося двадцять, загинув смертю хоробрих. Їхню позицію виявив ворожий військовий дрон. Почався артилерійсько-мінометний обстріл. Одна з мін залетіла у бліндаж, який іще не був повністю облаштований. Семен тієї страшної хвилини виходив з укриття. Саме тут його наздогнала вона, миттєва смерть. Семенові відірвало голову. Разом із ним загинув і побратим Олександр Борбуцький. Сашко подавав ознаки життя. Хлопці кинулися визволяти його з-під завалів. Трьох із них було поранено. Не врятували побратима, помер. Осколкові поранення були несумісні із життям. Навіки присвятили себе визволенню села Білогорівка, що на Луганщині, двоє солдатів: Семен Ляшук та Олександр Борбуцький. Вічний їм спочинок!

Перед цим Семен Ляшук мав змогу поїхати на три дні на реабілітацію-перепочинок неподалік бойов...