ВОНИ БУЛИ ІНАКШИМИ

Була вже пізня година, але Софія не спала. Після тижневого мовчання нарешті озвався Ярослав. Скільки недоспаних ночей, скільки хвилювання. Щоразу, коли від брата не було дзвінків чи повідомлень, Софія малювала собі апокаліптичні картини. А потім сама себе картала. Треба налаштовуватись на добро, на позитив, а як ти його налаштуєш, якщо від тих повідомлень фронтових мороз шкірою?

Ярослав разом із побратимами побував у найгарячіших точках. Бахмут, як він жартома казав, був його історією, його фортецею. «Фортеця Бахмут – усі молитви наші тут, і сердець сталевий дух, і герої незламних Крут нам сили дають», – коли слухала цю пісню, наче бачила Ярослава.

Ярослав старший від Софії на рік. Коли були малими, весь час сперечалися. Ярослав, звісно, наполягав на першості, але Софійка не відступала, – так уже їй хотілося бути першою. Та то все дитячі пустощі, яких, як потім з’ясувалося, було в їхньому житті не т...