«ВОНА – СОЛОДКА! А ТИ – НУДНА…»

Тільки очі розплющила і знову стулила. Від самісінького ранку голова розколювалася.

– Валько! Чого боки вилежуєш? – Федір гарчав, ніби скажений пес, люто штрикаючи темними очима дружину. – Я хочу їсти! Чи ти сьогодні голодом моритимеш чоловіка?

Зціпила зуби, щоб не стогнати, та й пошкандибала у кухню, на ходу одягаючи халат. Зачерпнула води. Зуби зацокотіли об край залізного горнятка. Її лихоманило.

– Господи! – прошепотіла знесилено. – На вулиці літо, а я грипувати надумала! Стільки роботи… Коли з усім упораюсь?

Горло пропікало вогнем. Очі так різало, ніби хтось насипав товченого скла. Притулила крижану долоню до гарячого чола – ледь не обпеклася. Їй би зараз полежати та чаю гарячого випити… Але ж чоловік голодний… Хоч би не сконав від недоїдання! У-у-у! Проклятущий! Усю кров із неї випив.

Розколола кілька свіжих яєць. Посмажит...