Долі людські

Нестерпна духота була в кухні, де варився на плиті зелений борщ і компот з вишень і ранніх яблук. Підійшла до вікна – штовхнула кватирку, але навіть з північного боку, куди виходило вікно і за ним зеленів овес, замість свіжого струменя, ввірвалось гаряче і вогке повітря. Почало темніти в очах. Треба вийти. Швидше.

Подвір’я бабиної хати зовсім заросло густою і м’якою травою, яка просила вже прогулянки з косаркою. Сіла на цей зелений кожушок, спиною відшукала, вже майже навпомацки, розігріту, але шорстку стіну хати і зрозуміла, що дуже вчасно. Потроху перед очима почало вияснюватися, і поки спробувала сфокусувати погляд, крижані струмені криничної води остаточно повернули до тями. Мама стояла з великим поливаним горнятком, надпивала з нього воду і готувалась влаштувати мені ще один душ.

– Усе добре, досить, але ще трохи посиджу тут.

Мама сіла поруч. Поклала голов...