Жіночі історії

ЧИТАЙТЕ ОНЛАЙН ГАЗЕТУ "ЖИТТЯ"

Я бачила, як пітьма пожирає, знищує лавиною все те, що росло, розвивалося і яке плекали десятки років. Темрява спершу поглинула реальність, згодом здолала свідомість, яка вперто відмовлялася сприймати правду, а потім забрала рештки розуму. Я ладна заприсягтися, що ти стояв поруч у той самий момент, коли мені повідомили про твою загибель. Відчувала тепло за спиною, і мені не було страшно – так ти передав сигнал, що варто прийняти цю гірку істину. Ти завжди думав спершу про когось і тільки потім про себе. І я стояла, дивилася правді в обличчя, ніби гранітна плита, міцна й непорушна, тільки душа, як маленька зранена пташка, билася в грудях, прагнучи вилетіти вслід за твоєю. 

Сьогодні ніхто не поспішав, час зупинився, всі чекають на твоє повернення. Я сіла в дальній кімнаті будинку, щоб зібрати рештки своєї пам’яті. На стіні в кімнаті висить фото – ми з тобою школярі. Потік гарячих сліз залив мені обличчя. Дякуємо!