Життєва історія

Дрібні сніжинки сипали в обличчя. Я йшла вулицями, тупо дивлячись перед собою й не зважаючи на людей, які проходили повз. Усі такі щасливі, залагоджують передноворічні турботи, роблять покупки і передчувають веселе свято. Лиш я була похмурою в цій передсвятковій суєті.

Мамі терміново потрібна операція, а грошей бракує. Уже позичила в усіх, хто міг позичити, вигребла всі заощадження, але назбирала лиш трохи більше ніж половину потрібної суми. З роботою туго, тож залишалося тільки набрати кредитів у всіляких сумнівних конторах. Тільки як потім їх повертати?

Отак розмірковуючи, я саме прямувала до такої кредитної контори, щоб спробувати отримати потрібну суму. Минаючи базар, де скупчилося багато покупців, набираючи величезні пакети продуктів до новорічного столу, я вирішила обійти, бо не люблю натовпів. Та й настрій зовсім не святковий. Аж тут хтось окликнув мене:

– Маринко, привіт!

Я повернулася, відшукуючи поглядо...