ВИБІР

За пів подиху до десятої Остапа збентежив політ метелика прямісінько перед очима. Зеленкувате світло настільної лампи підхопило гостя нізвідки, ніби народився цієї ж миті в кімнатній духоті, – чорнокрилий, з орнаментом позолоти на спині. Покружлявши над старезним образом, метелик раптово зник у свічаді, наче то не скло, а віконце простору трапилося на його шляху.   

Остап не йняв віри побаченому, наблизився до свічада й оторопів: звідти назустріч – людиноподібна істота в чорному, з якимось невиразним обличчям, можливо, магічно закутаним у зеленкувате світло…

За мить вони стояли удвох посередині кімнати – заледве живий господар і той, в обрисах людини…

«Сатана!» – Остапова здогадка, розпачливо вибарвлена тенором, колихнула, як здалося йому, і стіни, і підлогу, і жахливу постать навпроти, що протяжно й холодно, мов лютнева віхола, озвалась у відповід...