В ОБIЙМАХ НОЧI

Як згодом виявилося, вже коли познайомилися ближче, що проживають вони в сусідніх містах. Дарина провела дні свого навчання ніби в казці. Для обох то було кохання з першого погляду. Дівчину так захоплював новий знайомий – своїми перспективними планами на спільне майбутнє, що вже й сумнівалася, чи не поспішила вона з одруженням. З Віталієм було цікаво і вільно. Молодий, енергійний, креативний. Хоча він теж був старший за неї. Відчувала себе не звичайною дівчиною-господинею, а справжньою красунею. Віталій засипав її квітами і компліментами. Романтично. А які були неймовірні прогулянки! Вони й прощатися на ніч не бажали. Тож перед від’їздом Дарина не змогла відмовити Віталієві, щоб побути разом. Так хотіла опинитися в обіймах ночі саме з ним. Про те, що засватана, вирішила нічого не говорити. Хлопець запросив її додому. Батьки були на дачі. Так навіть краще, бо ще точно не знала, як їй тепер далі жити. Від Руслана жодних дзвінків і повідомлень, та й Дарина йому не телефонувала. Вважала, що то, може, до ліпшого. «Нічого, у житті треба всього спробувати, щоб згодом не шкодувати. А потім уже якось визначусь і з хлопцями, і з почуттями», – заспокоювала себе. 

Вранці Дарина їхала до свого міста, не відаючи, що Руслан собі місця не знаходить. Не знає, як йому бути. Дарина поїхала, а він несподівано зустрів дівчину зі своєї юності – ровесницю, з якою навчалися разом. Довго зустрічалися. А потім необачні слова, за ними образи. Отак і розійшлися. Віталій жодного разу не запитав у дядька, в якого дівчина жила, коли навчалася, про неї, але щоразу йому так хотілося хоч щось дізнатися. Хлопець у глибині душі бажав би повернути Яро­славу. Втім, розумів, що дівчина, радше за все, не пробачить. Тому так і не нава­жився. У кожного було своє життя. От тільки Ярославі не щастило з женихами. Встигла вже й заміж вийти, але прожила якихось два місяці. Дітей немає. З’ясувалося, що чоловік їх не може мати. Хоча стосунки були тривалі ще до весілля. Денис і запідозрив, що це вона винна. Ярославі після розірвання стосунків з Русланом, постійних пошуків і втрат так бракувало пристрастних почуттів. Але з Денисом нічого особливого не відчувала. Тоді ще чоловік почав її звинувачувати, що ніяк не можуть зачати дитину. 

– Ти недостатньо мене любиш, ти нещира в коханні, – постійно казав. У його словах була злість. 

Ярослава не мала чого сказати на його обурення. Вона знала, що ніколи не зможе полюбити Дениса. Того дня, як полишила чоловіка і почала жити окремо, жінка йшла і розмірковувала про своє нещасливе життя. Її думки перервав знайомий голос:

– Ясочко, як я довго чекав цієї зустрічі. Не можу забути своє перше кохання – тебе. 

Ярослава аж здригнулася. Вона очам своїм не повірила. Побачила Руслана. Дивно, після стількох років розлуки ось така несподівана зустріч, та ще й першим заговорив до неї, не приховуючи своєї радості. Змужнілий, але все ж такий спокійний. Згадала, як їй тоді той спокій набридав. Хотілося веселощів, романтичних побачень. Ось тепер дивиться на Руслана й усвідомлює, що він став іншим. А вона тоді так легко його втратила. Слово за словом, розговорилися. Руслан запитав:

– Ти чому в місті, до дядька приїхала? 

– Так. Дядько захворів, то частенько до нього навідуюся, – відповіла жінка, а в думках минуле, коли вона жила в дядька, зустрічалася з Русланом. 

Тож обом було що розказати про себе. Молодий чоловік, почувши про розлучення Ярослави, вирішив не казати про своє одруження. Декілька днів провели разом. Квартира, у якій проживав дядько, потребувала працьовитих чоловічих рук. Тож Ярослава дивилася на завзятого Руслана й розуміла, як багато вона втратила. Вже ні на що й не сподівалася. Тільки молодик вирішив і за себе, і за неї. Першого вечора взяв її за руку і промовив:

– Ярославо, я так довго чекав зустрічі з тобою. Вже й не вірив, що можливо, але так бажав. Моя мрія здійснилася. Я хочу бути тільки з тобою. 

– Але в тебе є дівчина, – промовила Ярослава, навіть не здогадуючись, що Руслан може жити з іншою. 

– Нічого, порозуміємося. Знайде собі іншого, молодшого. Ми з нею такі різні. До того ж десятирічна різниця у віці, як я зрозумів, – то багато. 

Руслан був упевнений, що амбітна красуня Дарина швидко знайде заміну йому. От тільки весілля за три тижні, але ще майже ніякого підготування до нього не було. Скасують, заберуть заяву. І щодо майбутнього: Дарина наразі не хоче дітей, каже, що занадто молода і головне для неї зараз кар’єра. А він уже не молодий, тож так хочеться домашнього затишку. Побачивши Яро­славу, пригадав дні й ночі, проведені разом. Кохання ожило з іще більшою силою. Так, лише її він чекав майже п’ять років. Хоче тільки з нею спільного майбутнього, дітей. Та й Ярослава після невдалого шлюбу відповіла взаємністю. Їй не потрібні романтичні побачення і вечері, їй до вподоби звичайне, буденне життя з Русланом. Хлопець став для неї тим світлом, що супроводжує кохання, ніжним, безмежним. Руслан в обіймах ночі думав: «Я можу бути щасливим з Ярославою. Вона прийняла мене таким, яким я є. Дарині весь час треба, щоб я змінювався, щоб щоразу говорив нові компліменти, вигадував романтичні зустрічі. Я так уже втомився». Тож вирішив зустріти Дарину з вокзалу і поговорити з нею. Дивно, але звернув увагу, що Дарина не надто зраділа, побачивши його. Миттю подумав: «То, певно, через те, що я не телефонував, але й не мав ніякого бажання». Спокійно взяв її речі і промовив:

– Дарино, я маю тобі щось сказати. 

Дівчина інтуїтивно зрозуміла його настрій і вигукнула:

– Що маєш іншу? Я також зустріла своє кохання. 

Хлопець оторопів. Але Дарина вже добре знала Руслана: якщо він щось вирішив, то так і буде, тому навіть якби в неї і не було нікого, Дарина сказала б, що є. Адже програвати не хотілося. Ще й такому, як вона вважала, незграбному Русланові. Але, на щастя, поїздка подарувала їй кохання з Віталієм, сміливе, вимріяне. Спільні погляди, зацікавлення. Той своєю телефонною розмовою всю дорогу супроводжував Дарину. Здавалося,
що поруч. Тож з Русланом швидко порозумілися. Вирішили, що заберуть заяву і залишаться друзями. 

Почалося для Дарини і Руслана нове життя. З людьми, яких вони так довго чекали. За декілька днів Віталій при­мчав до коханої. А до цього не могли наговоритися, спілкувалися через скайп. Адже розділяли їх неабиякі кілометри. Освідчився Дарині. Приїхав із чіткими намірами, як кажуть, попросити руки і серця. Дівчина та її батьки дали згоду. Мати і батько бачили, як світилася донька після повернення з навчання. Тож не могли відмовити. От тільки Дарина не хотіла залишати рідне місто. Віталій погодився переїхати, вважаючи місто, у якому жила Дарина, перспективнішим, щоб тільки бути поруч із коханою. 

Руслан з Ярославою почали жити в його квартирі. Спокійне, розмірене життя приваблювало молодих людей, які ще зі студентських років пронесли світле почуття кохання. 

Дивно, але Руслан і Дарина справді залишилися друзями. Тож обидві пари познайомилися ближче. Спільні прогулянки, вечері. Ні в кого не було таємниць. Віталій і Ярослава дізналися про стосунки Руслана і Дарини. Дівчата заприятелювали. У хлопців виявилося багато спільних поглядів та зацікавлень. Ходили в гості. Навіть одружилися обидві пари одного дня. Таким було їхнє спільне рішення. Тож було весілля з двома нареченими. Першою народилася дитина в Ярослави. І Руслан з радістю взяв Віталія за кума. З плином років їхня дружба ще більше зміцніла.

Минув ще один день. Щасливі пари опинилися в обіймах ночі, очікуваної, таємничої. Ночі, що належить тільки двом.