УСЕ ЖИТТЯ БЕЗ ВЕЛИКОДНЯ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

«Боже, Боже, за що людина карається, страждає, коли нічим не завинила ні перед Всевишнім, ні перед людьми?» – Зоряну ці думки мучили все життя, а у Великодні свята особливо гостро. За 60 років вона жодного разу не мала радості Божого Воскресіння чи бодай мінімальної людської радості від банального вихідного.

Раннє дитинство запам’яталось Зоряні не надто, а ось шкільна пора – як на долоні. У молодших класах товаришки на Великдень хизувалися новим одягом. Гуляли вулицею в різнобарвних сукенках зі скрипливого кримплену, зате кольори насичені, аж соковиті, не те що коричнева шкільна форма. Зорянина ж мама перешивала зі своїх речей так звані «обновки» для доньки.

– Глянь, непогана спідничка вдалася. Ну, не можу я тобі купити шматка тканини, бо ж усі гроші витрачаємо на будівництво. Бач, наша хата стара, глиняна, миші на столі лазять, живемо, ніби в хліві. Ти підростеш, витрати збільшаться, з чого тоді стягнемо копійчину? Мусимо будувати тепер. Потерпи трішки.

Зорянка й терпіла, тому раділа безмежно, коли її, активістку класу, на сам Великдень примушували сидіти в школі, бо «приїде перевірка, мусять піонери бути тут, а не біля церкви». Перевірки жодного разу не було, зате дівчинка спокійно сиділа з такими ж відмінниками на лавці біля школи, одягнена у шкільну форму, а не в перелицьованій спідниці.

Уже совіти приказали довго жити, можна було йти до храму, мама купила чи не першу нову річ, і Зорянка сподівалася, що нарешті в неї буде справжній Великдень. Та, як на зло, першого дня свят добряче захворіла, що аж з ліжка не вставала. Тато до храму не йшов, зате привів до хати таких, як сам, колгоспних водіїв. Пили горілцуню до гикавки. Заливали горе, що колгоспи розформовують, техніку краде керівництво, а їм, простим робітникам, хоч з голоду помирай. Такого п’яного тата дівчинка бачила вперше. Він же навіть не помітив хворої дитини на ліжку за горою верхнього одягу так званих гостей. Прийшла мама зі свяченим, вигнала їх у сад. Зорянці було дуже погано, не стільки від хвороби, як від образи. І грошей у них тепер не буде, бо тато залишиться без роботи, і хату вони так і не добудують, бо не буде за що, і, відповідно, знову ніякого нового одягу. Відвернулася дівчинка до стіни, навіть не встала їсти. Мама гукнула декілька разів та й подумала, що дитина спить. Прибрала і лягла на старенький диванчик відпочити. Невдовзі прийшов п’яний тато, він щось там говорив незрозуміле мамі, вона штурхнула його зі словами:

– Йди проспись, немудрий. Я не хочу тебе, п’яного, зовсім, та й дитина вдома.

– Т-ти, т-ти-и-и-и ме-ене… гик, свого ч-ч-ч-чоловіка, не хочеш?

Зорянка почула глухий удар і крик матері.

Відтоді в їхній оселі почалося пекло. Батько причастився до чарки, мама з дитиною втікали з хати і не поверталися, поки він не засне. Це буде згодом, а того Великодня однією бідою не закінчилось. Наступного дня тато катував маму в ліжку. Репетував. Якщо мама втікала, ловив і бив її:

– Не хочеш мене? Маєш іншого?

Не зважав на те, що в кімнаті підліток, робив над матір’ю наругу. Зорянка накривалася ковдрою з головою і боялася дихати, бо теж могла отримати стусана. Від того злощасного Великодня все й почалось і тягнулося цілий рік. Наближалися наступні Великодні свята, яких дитина починала панічно боятись. Її страхи стали реальністю. Удень Зоряна сиділа в стодолі, читала книжку, бо батько пиячив, мама старалася не потрапляти йому на очі. П’яні гості реготали, жартували, що горілка його заводить більше, ніж будь-яка красуня.

Зорянці стало зле, аж до спазмів у животі.

А ввечері історія повторилася. Щойно тато поліз до мами, як Зорянка виблювала на підлогу. Це трохи стримало тваринний інстинкт батька.

Улітку мама з донькою ночували або на сіні, або в тій недобудованій хаті, де лиш стіни та дах. А взимку доводилось тулитися разом в одній кімнаті, яка слугувала кухнею, спальнею і дитячою. Половину старої хати завалили і на її місці збудували частину нової.

Після дев’ятого класу Зорянка вступила до технікуму, де їй трохи розвиднився світ. На Великдень додому не їхала, хоч і в гуртожитку не можна було залишатись, комендант у суботу перевіряв усі кімнати. Зоряна напередодні купила продуктів і заховалась під ліжко. Пролежала так до вечора, бо комендант мав ключі, тож міг будь-якої миті зайти до кімнати. У неділю дівчина дивилась через вікно, як люди з повними кошиками йдуть до церкви, а Зоряні сльози капали на черству булку, бо навіть води не було як закип’ятити: на свята вимкнули газ. У понеділок приїхали товаришки – в новому одязі та повними торбами смаколиків. Зоряна ж не сміла взяти й крихти чужого, бо не мала чим почастувати дівчат. Отакий Великдень.

Наступного року Зоряна напередодні Пасхи купила смердючі речі в гуманітарці й добре їх заховала. Коли в суботу дівчата поїхали в село, довго прала і вимочувала одяг в оцті. Запах стояв жахливий, хімія з кислотою виїдали Зоряні очі. Сушила речі в кімнаті, знову перечікуючи коменданта під ліжком. За останні гроші мізерної стипендії дівчина придбала шматок ковбаси і трішки солодкого. Зате в понеділок, коли приїхали дівчата, мала що поставити на стіл і одягнути «нову» річ. Третього року Зоряна підготувалась аналогічно, але чомусь на душі було так важко, що хотілось не те що плакати, а головою об стіну битися.

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!