ГАЗЕТА «ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ»
507З поштової скриньки
Учора вона дізналася, що носить дитину. Його дитину. Поміж роботою, волонтерством і постійним хвилюванням Марійка й не помітила, що вже два місяці затримка... Та й спочатку подумала, що то від стресу. Колись у неї так уже було. Коли померла мама.
Тільки коли зранку почало підкочувати до грудей і нудити, вона склала все докупи й купила тест.
«Як це невчасно!» – перше, що подумала жінка.
Подумала після трьох викиднів і двох невдалих спроб еко.
«Невчасно!» – подумала після великої кількості зданих аналізів, відвіданих церков і бабок.
«Невчасно!» – і почала шукати серед контактів номер гінеколога, щоб зробити аборт.
Учора коханий пішов до військкомату. Він не військовий, але колись служив в армії, вмів користуватися зброєю та вірив у справедливість. А ще казав, що саме він має захищати Україну, бо дітей у них немає, крім неї, ніхто за ним не плакатиме, якщо що.
Учора Марійка зібрала йому наплічник і дізналася, що вагітна.
Усю ніч не спала, прислухаючись до того «невчасно», а на ранок, обіймаючи коханого і намагаючись запам’ятати кожну рисочку його обличчя, вже відчувала, що вчасно, як є. Бо хтось над ними вирішив саме так. Вирішив правильно і вчасно.
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
551
