У ДОЛОНЯХ СПОКОЮ

Прокинувся, ще темно було. Але небо вже наливалося прозорістю. Отже, незабаром світатиме. Утомлено потер скроні. Майже місяць не турбували нічні жахіття. А це знову почалося… Два роки минуло, та легше не стає. І не стане… Навіть час не спроможний загоїти його рани.

Вийшов надвір. Розправив широкі плечі та вдихнув на повні груди просякнуте живицею лісове повіт­­ря. Цей мальовничий куточок раю на землі став рятунком для чоловіка, його тихою гаванню. Хоч ніхто з рідних не зрозумів такого вчинку. Продати трикімнатну квартиру в центрі міста, залишити престижну роботу й оселитися в занедбаному селі – це для всіх було верхом дивацтва. Якщо не сказати божевілля.

– Туди ж не дійти і не доїхати! Глушина, – розпачливо сплескувала мама руками. – Владе, синку! Облиш цю затію. Краще поїдь кудись. Відпочинь. Тікати на край світу – не вихід.