ТРИЧІ ВДОВА

Подруга запросила Настуню зустрічати Новий рік до себе додому. Були там й інші друзі. Був і двоюрідний брат подруги Олексій, якого не всі друзі знали, але тут і познайомилися. Всім було весело й радісно. А от між Настею та Олексієм спалахнула іскра симпатій. Загадкові погляди одне на одного. Якось швидко Олексій почав частіше гостювати в сестри і завжди знаходив момент зустрітися з Настею. Спочатку ніби випадково, а далі все з більшим бажанням, уже за покликом серця.

Зустрічі, подаровані квіти, усмішки, обійми, перші поцілунки під зоряним небом. Так і до весілля дійшло. Щасливі. Від великого кохання народився синочок. Син підростає. Настя піклується, доглядає дім, ростить маля, Олексій радісно допомагає. Тішаться, милуються і гуляють уже втрьох в обіймах сонячних променів. Син зростав здоровим, активним хлопчиком, настав час іти в садочок. Настя із задоволенням повернулася до своєї улюбленої роботи. А чоловіка ніби підмінили. Що ж сталося?

Олексій став надзвичайно ревнивим. Та, напевно, таким і був, але не демонстрував тої паскудної риси, що й подумати не могла. Контроль, дорікання без причини, доводив Настю до сліз своєю поведінкою і ставленням, а вона не могла захиститися мільйонними поясненнями, що нема причин для ревнощів.

Врешті не стерпіла – розлучилися. До сина приходив, не забороняла, забирав до себе – відпускала спокійно, бо сина любив і віддавав свою батьківську любов. Та якось Настуня отримала звістку, що Олексій занедужав. Провідувала його. Усе ж він – тато їхнього сина. Вона була добродушна і співчутлива. Але життєва дорога Олексія завершилася в молодому віці.

Минали роки. Настя почувалася самотньою. І от закохалася вдруге. І син підтримав маму, коли та повідомила, що її кличуть заміж. Не залишатися ж самій. Настя хотіла з кимось ділити свої радощі й печалі. Одружилися. Та не дуже й довгим було їхнє спільне життя. Чоловік загинув в автокатастрофі. І Настуня знову сама. Журиться.

А син подорослішав і зустрів свою половинку. Зовсім молоденькі обоє. Благословила дітей на довгу й щасливу життєву дорогу. І пішли вони в самостійне сімейне життя, залишивши маму саму-самісіньку, бо її батьки померли давніше. Але вже не так журилася, адже сім’я збільшилася. А згодом уже чекала на народження онучки. Та все ж діти живуть окремо, Настя працює. І знову під час зустрічі колег на одному з корпоративів зустріла чоловіка й відчула, що з ним може розділити свої думки та прийняти його у своє життя. «Аби не самій, аби з кимось, хто підставить плече, підтримає, витре непрохану сльозу, пригорне і розрадить добрим словом», – думала Настя. Мабуть, Бог почув її думки і… Пропозиція не забарилася, і втретє Настя вийшла заміж. Усе складалося якнайкраще. Очі сяяли радістю. І цього разу діти підтримали маму й раділи. Уже в хаті повно люду, бо відвідують діти з онучками. Онуки підростали. У свята, і не тільки, накритий щедро стіл, дитячий сміх, ігри, веселощі, забави. Всі щасливі. Та знову ненадовго. Важка недуга забрала чоловіка. «Чорна вдова», – кажуть, коли дружина хоронить трьох чоловіків.

Тривога не покидає Настю. Питає сама себе: «Чому? Чому я? За які такі гріхи?». Без відповіді і пояснень. Не тішили навіть онуки. Був такий момент. Та син став справжньою опорою і порадником. У всіх справах допомагав. Частіше, ніж раніше, відвідував, часто телефонував. А ще дуже добра була невісточка. Переживала. За першої нагоди приходила, частувала ласощами, розважала розмовами, відволікаючи від важких дум і спогадів про минуле. Втішали і веселили бабусю Настуню й онуки. А їх було вже трійко. І кожний зі своїми захопленнями, вимогами, загадками, цікавинками. Усі були неймовірно співочими. Особливо коли зустрічалися на свята – хата наповнювалася колядками, веснянками чи українськими піснями. Співали всі. Знову в оселі панували радість, сміх, задоволення і щастя. Любо-мило було слухати.

Настя все ходить на улюблену роботу, де від друзів має велику підтримку та розуміння. І щодня складає подячну молитву за все, що мала і має у своєму житті, не нарікає.