ТРИ ПАРУБКИ НА ПОРІГ

Приїхавши додому, довідалася дещо про Ігоря. Майя повірити не могла, що він може її зрадити. А потім зрозуміла: впевнений у собі, який ніколи не зупиняється на досягнутому, зможе. Добре, що Владислав вчасно освідчився. З ним було так легко й гарно. Романтик. Справжнє кохання відкрилося перед дівчиною сповна. Обоє юні, запальні. «Дивно, – думала, – з Ігорем нічого такого особливого не було». Тепер Майя відчувала себе красунею. Не треба виправдовуватися і щось доводити. Коли вона повернулася з відпочинку хлопець одразу ж прийшов до неї додому. Просто з порога сказав, що не може без Майї жити. Батьки запитально подивилися на нього і на доньку, однак нічого не сказали. Зрозуміло, вирішувати тільки їхній дитині, з ким їй бути. Та вже дещо наслухалися в селі про Ігоря. Якщо правда те, що люди кажуть, то Ігор і раніше мав іншу в місті, де працював. Дізналася про ту дівчину й Майя. Пригадала, як сусід, який проходу не давав, упевнено говорив про зради Ігоря, але дівчина йому не вірила. Вважала, що він навмисне так каже. Але, як зрозуміла, то були правдиві слова. Як і правдою було те, що в неї буде дитина. От тільки незрозуміло, від Ігоря чи від Владислава. Після поїздки до моря, вже вдома, зрозуміла, що щось із нею не так. Тож тепер мовчала, думаючи, що робити далі…

Був звичайний недільний день. Зранку забіг на подвір’я сусід. Дмитро впевнено став на порозі, голосно привітався, оглянувши хату звичним поглядом. Певно, Майю вишукував. А дівчина невідомо від чого сховалася. Добре знала, що з таким, як Дмитро, не зможе зустрічатися. Навіщо подавати йому надію? Тож хлопець поговорив з її батьком і пішов зніяковіло з двору. Видно, цього разу зрозумів, що Майя ніколи не вийде до нього, навіть на поріг. Адже раніше він не раз говорив і самій дівчині, і її батькам про свої почуття. На що Майя тільки мовчки усміхалася, а від батька й матері чув відповідь: «Та що ми можемо вдіяти, у нашої доньки є вже кавалер». Тепер Дмитро переконався, що Ігор не приїздить до сусідки. Але на прохання погукати Майю отримав відповідь, що її немає вдома, хоча добре бачив, як дівчина бігла ховатися. У серце різко повіяло прохолодою, тож Дмитро відчайдушно подумав: «Не хоче бути зі мною, як ти не крути. Хоч і залишиться без кавалера, але я для неї буду звичайним сусідським парубком, не більше». Не минуло й пів години, як біля паркану загальмувало авто. З нього вийшов Ігор з букетом витончених айстр. Треба сказати, що він умів несподівано дивувати. Хоч як би там було, а одружуватиметься він з Майєю. Вже все вирішено. Така дружина, як Майя, йому підійде: ще зовсім юна, життя не знає, вихована як слід, тиха, мовчазна, що їй буде сказано, те й робитиме». Тож упевнено переступив поріг такого знайомого дому. Попрямував до кімнати дівчини. Але несподівано Майя перегородила йому шлях. Яким здивуванням стала пропозиція дівчини залишитися просто друзями. Так, вона нічого не бажала згадувати і пояснювати, а от таким було її рішення. Ігор не бажав відступати, тож між молодими людьми виникла сварка. Щоправда, Майя майже мовчала, а розлючений Ігор не міг заспокоїтися, тож кричав, не добираючи слів. Певно, він не міг і подумати, що Майя зустріла іншого, тож спересердя вигукував:

– Ти від свого щастя відмовляєшся. Будеш сама. Я швидко знайду іншу. 

Майя спокійно запитала:

– Знайдеш чи знайшов? 

А потім ще впевненіше промовила:

– А за мене ти так не турбуйся. Яка моя доля, так і буде. 

Розлючений Ігор швидко вибіг з хати, мало не перечепившись за високий поріг, на ходу кажучи про те, що дівчина ще пожалкує про своє рішення. Майя полегшено зітхнула. Вона добре знала, кого щомиті чекає. Втім, боялася, щоб хлопці не зустрілися. А ще благала, щоб дитина, яку тільки два дні тому відчула, була від Владислава. Раптом скрипнула хвіртка – то йшов до хати Владик швидкою і впевненою ходою. Майя тільки встигла подумати і мало не промовила вголос: «Три парубки на поріг». Але вчасно схаменулася, бо коханий переступив поріг, і дівчина, яка підбігла до нього, опинилася в міцних обіймах. Владик заглядав Майї в очі, промовляючи ніжні слова кохання: 

– Моя, ти тільки моя, кохана моя. 

– Навіки тільки твоя. І ніхто інший мені не потрібен, – тихо шепотіла дівчина. 

Владислав зрозумів, що Майя вже мала розмову з Ігорем, і стосунки їхні в минулому. Тож нічого не став запитувати. Бачив, якими очима дивиться на нього кохана. Певно, завдав їй колишній болю. Але якби він з’явився, то з Ігорем як слід поговорив би. Досить того, що він, Владик, стільки разів спостерігав за ними, звісно, ревнував, хотів бути з Майєю, ночами нею марив. А от стати між ними не міг. Тепер жалкує. Бо майже рік втратив. Але, на щастя, їх поєднала поїздка до моря, де вони майже завжди були поруч, і тепер ніколи не знатимуть розлук. 

Через декілька днів Майя сказала Владикові, що у них буде дитина. Тож швиденько взялися готуватись до весілля. Як і годиться, почали із заручин і сватання. За місяць – весілля, на яке запросили всіх однокласників. Адже на їхніх очах розцвіла їхня квітка кохання. 

Майя була впевнена у Влалиславові: такий не кине і не зрадить, навіть якщо дитина не буде на нього схожа. Народився син. Молода матуся пильно вдивлялася в маленьке дитяче обличчя, намагаючись побачити схожість із чоловіком. Подумки спостерігала: «Наче і схожий. Тож Владик його батько». Владислав часто говорив:

– Синочок більше на мене, ніж на тебе, схожий. 

– Та де там можна роздивитися? – звично говорила жінка, – йому ще тільки три місяці. 

Минув не один рік спільного життя. Син підріс. Вже можна було зрозуміти, на кого він більше схожий. Тепер уже Майя полегшено видихнула: «Владика син». 

Ще й свекруха щоразу, коли навідує молоду сім’ю, каже: «Внучок у мене – копія ти, сину, в дитинстві. Як кажуть, і крихти від батька поїв».

Тож Майя по-справжньому щаслива. Часто згадує почуті від матері слова, які казала ще її бабуся: «Три парубки на поріг – на щастя і добро». Особливо як вийдеш заміж за третього.