ТРИ ПАРТНЕРИ ДЛЯ САЛЬСИ

ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ

Сальса – не тільки модний, а й дуже пристрасний танець. Він допомагає розпружитись, граційно порухатись, зняти стрес, гарно провести час і навіть познайомитися з кимось. Якщо танцювати часто і довго, то це стане частиною життя, навіть певним ритуалом або святом, яке завжди з тобою.

Саме так і вважала Христина, відколи полюбила ходити на майданчик неподалік свого помешкання. У центрі Львова, де вона живе з народження, колись не було так людно. Однак часи змінились. Тепер місто – не місце для трударів із заводів чи простих громадян. Тут упродовж останнього часу мешкають небідні та й зовсім не просто громадяни.

Львів перетворився на модну фішку з розвагами, атракціями, торгівлею, продажем емоцій, веремією забігайлівок, ресторанів, кафе, реберень, круасанів, марципанів, морозива і, звісно ж, танців.

Христина відразу якось так лег­ко й невимушено увійшла в компанію аматорів і кількох професіо­налів сальси. Рухи і ритми вона вловлювала стрімко, адже за плечима була музична школа, у яку її во­див тато. Якщо точніше – тоді ще водив, а потім пішов від них з мамою, залишивши оту невеличку квартирку й вічно чимось невдоволену молоду дружину з маленькою донькою. І відтоді вони так і мешкають у центрі, або, як тут кажуть, у середмісті. Так, у тому самому історичному центрі, де в помешкання треба заходити з довгого балкона, відразу в кухню, пройшовши через мамину кімнату у свою майже комірку. Але життя в центрі має свої переваги: всі принади, фестивалі, збіговиська, святкування і прогулянки відбуваються без особливого добирання переповненим транспортом. Та й навчання Христини минуло без проблем: п’ять хвилин до школи, дві хвилини – до університету. А це чудова економія часу та грошей за проїзд.

А тепер – життя в ритмі сальси. Ближче до літа дівчина придбала собі кілька розкішних суконь, спеціально для танців на площі. Так, вони їй обійшлися у кругленьку суму, але відколи Христина почала викладати на одній кафедрі, то гроші змогла відкласти. Зрештою, вона завжди хотіла мати ефектний вигляд, аби вразити чиєсь гаряче серце. Та й сукні любила ще з тих часів, коли уявляла себе принцесою. Так її в дитинстві називав тато – моя принцеса!

Того вечора її партнером виявився хлопчина з холодними руками. Він чудово говорив українською, але в рисах вгадувалось щось близькосхідне. Танцював він також доволі добре. Було вже досить пізно, і Руслан (так звали хлопця) зголосився провести Христину додому. Позаяк Христя не хотіла виказувати, де вона проживає, тому попрощалась із Русланом за кілька будинків від свого помешкання.

Кілька наступних тижнів Христина танцювала переважно з Русланом, лиш іноді беручи собі за партнера когось іншого. Та в цей період Руслан виявився найбільш вдалим. Отже, можна спробувати й позустрічатись.

Зовсім поруч на площі була ятка з морозивом, і вони всілися на ту знамениту лавицю з двома левами, аби посмакувати «файними льодами», як кажуть ві Львові, а разом із тим і загадати бажання. У Христини було одне найбільше бажання – знайти собі доброго чоловіка. Що загадав Руслан, вона не розпитувала, бо була занадто добре вихована.

Вечір видався теплий і лагідний, додому якось не хотілося. Руслан потягнув Христину на Високий Замок. Звідти Львів світився і виблискував. Саме там, стоячи на верхній терасі, Христина поцікавилась:

– Руслане, от ми з тобою вже майже місяць як танцюємо і фактично зустрічаємось. Що ти ду­маєш про це?

– Думаю, що з тобою цікаво. І танцюєш ти добре. І сукні в тебе розкішні!

– Дякую. Отже, ми так ніби вже почали зустрічатися? Бо, знаєш, щоб не було, як у тому жарті: «Телефонує одна п’явка до другої та й питає: “А я тебе там ні від кого не відриваю?”»

– Ні, не відриваєш, Христино! – це потішило Руслана, і він дозволив собі легенько обійняти дівчину за плечі.

Так, це вже був якийсь просвіт у її одноманітному інтелектуальному житті. Це був натяк на те, що вона – не тільки приваблива дівчина, слухняна донька і сумлінна асистентка, а й жива енергійна людина, яка може комусь сподобатись.

Уже згодом з’ясувалося, що в Руслана була дівчина, але вони посварилися. Саме тому він і пішов на сальсу. Свою колишню він бачив кілька разів, але та вже ходила попід ручку з іншим, тому все гаразд!

– А як у тебе, Христино? – поцікавився Руслан.

– О, у мене все просто, як по-писаному: хата, робота, сальса. Бракує ще кількох пунктів до пов­ноти життєвих вражень.

– Яких саме? – по-котячому промуркотів хлопець.

– Ну-у-у, таких: з перцем, із серцем, з романтикою! Щоби, як то кажуть, душа розгорнулась, а потім назад згорнулась! – не мог­ла ж Христина отак взяти і сказати майже незнайомому хлопцеві, що вона не пластмасова і що її молодість не для того, аби тратити час і красу на заробляння грошей чи кар’єру. Хоч про кар’єру не зайве подумати, бо танцюльки колись та й закінчаться, почнеться щось серйозне…

Словом, усе було наче й непогано до того дурнуватого четверга, коли Христина погодилась узяти із собою Руслана в Тернопіль на інтелектуальну зустріч, від якої залежала її наукова робота. Зустріч завершилась у каварні на дуже гарній вулиці Валовій. Авжеж, Христині залежало на думці тернопільських викладачів, тому вона запросила і, як то й годиться в таких ситуаціях, частувала поважне панство. Тобто платила за весь частунок. І ось тут Руслан вирішив шиканути перед розумними людьми і сказав, що погодиться оплатити все сам. Коли принесли рахунок, Христина відлучилась у вбиральню. Слідом за нею пішов і Руслан. Там, біля дверей, він зам’явся, мовляв, от він хотів шиканути, а йому бракує кілька сотень. Може, Христина йому накине? А він їй потім віддасть, коли повертатимуться поїздом до Львова. Христина, довго не вагаючись, вийняла з гаманця купюру з Вернадським (1000 грн). Хлопець розрахувався, товариство чемно і культурно розпрощалося. Уже вони сіли в поїзд. І Христина очікувала, що Руслан віддасть їй бодай решту.

– Руслане, а що там із рештою грошей? – делікатно поцікавилась Христина.

– Яких грошей? – здивувався хлопець.

– Ну, тих, якими ти розраховувався за частунок?! – нагадала Христина.

– Ах, тих… – хлопець швиденько гортав варіанти в голові, – а знаєш, нехай вони будуть поки що в мене! Так буде надійніше, правда ж?!

На таке фактичне хамство у Хрис­тини не було коз...

Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!