ТРАВНЕВА ІСТОРІЯ ДІВОЧИХ МРІЙ

А в думках Дарини давно був інший. Вона так чекала побачень, які приносив пустотливий травень. От тільки засмучувалася, коли юнак уникав її. А потім довідувалася, що проводив додому то одну, то іншу. Несподіванкою стало те, що за декілька місяців одружився не з дівчиною, а з жінкою, яка була раніше заміжня і мала сина. Дарина засмутилася, але зрозуміла, що, певно, Олег – не її доля. Ось так для неї закінчилася травнева історія дівочих мрій, яка розпочалася рік тому.

Дарина продовжувала навчання в одному з вишів. Ходила з подругою на танці. Часто дівчата бували то в однієї, то в іншої вдома. Особливо Дарина любила бавити її молодшу сестричку Лілю. А тоді була зустріч, яка могла б змінити життя Дарини. До бабусі Маргарити приїхав племінник, який тимчасово почав у них жити. Влаштувався в селі на роботу. Коли побачив Дарину, то геть голову втратив. Не міг відвести від дівчини очей. Утім, перші дні мовчав і спостерігав. А для Дарини то були неабиякі випробування. Микола спочатку не наважувався зробити рішучий крок. На заваді був вік. Адже хлопець виявився набагато старшим від неї. Та й дівчата називали його дядьком. Тож, тільки-но Дарина на поріг, Микола тут як тут. Спочатку подруги думали, що то випадковість. Маргарита придивилася й вловила пильний погляд Миколи і те, як подруга відводить очі. Дарина намагалася не звертати уваги на хлопця. Не хотіла вірити, що сподобалася значно старшому чоловікові, хоча ще й неодруженому. Микола був цікавим співрозмовником, умів жартувати. Навіть Дарину заміж кликав. Але дівчата лише посміялися з його слів, думаючи, що то жарт. Проте Микола мав серйозні наміри. Тож одного вечора несподівано завітав до дівчини. Точніше, покликав її з будинку. Отоді дівчина все й зрозуміла. Сказала, що тільки-но школу закінчила і ще заміж не збирається. 

– Я почекаю, – була відповідь Миколи.

Нічого не обіцяючи, задумалась. Микола їй сподобався. От тільки почувалася з ним ніяково, не знала, як їй бути. Але вирішила не бачитися з Миколою. Перестала ходити до подруги. Тому Маргарита швиденько її навідала.

– Чому ти уникаєш Миколу? – спитала, ступивши на поріг. 

– Ми не можемо бути разом. Нехай шукає собі іншу, старшу, – відповіла. 

– А може, ти краще подумаєш? Подобаєшся ти йому. Геть сон втратив. Питає дозволу до тебе прийти, – радила подруга. 

Однак Дарина була категоричною. Ситуацію врятувала Маргаритина мати, яка поговорила спочатку з дівчиною, а потім з братом. Тож Дарині в подруги знову було комфортно. Були лише цікаві дружні розмови дівчат з Миколою і ніяких залицянь до Дарини. А за пів року дівчат запросили на весілля. Микола одружувався з дівчиною, майже його ровесницею. Тож юнки поспішали з букетами привітати наречених. 

Зоряна з Романом після сватання пішли жити до її батьків. От тільки тепер зять показав своє справжнє обличчя. Адже довідався, що дівчина завагітніла. «Тож, – думав, – можна робити, що завгодно. Будуть миритися, бо дитині треба батько. Та й весілля захоче Зоряна. Кожна дівчина бажає побути нареченою». От тільки не так сталося, як гадав собі Роман. Батько не раз спостерігав, як марніє донька, не раз чув сварки молодих. Тому одного дня вказав зятеві на двері, запевнивши, що весілля не буде, а дитя й без нього виростять. Дивно, Зоряна майже не засмутилася. Наскільки їй стало легше. Ні про що не жалкувала. Невдовзі народила сина. Про Романа майже не згадувала. А він, гордий, так і не з’явився, коли дитина народилася. Бо його ж вигнали. 

Дарину сусідка вирішила познайомити з розлученим чоловіком з іншого села. Тарас нещодавно одружився, але щось не склалося. Саме там жив її брат з родиною. Домовилися, що під’їде до двору дівчини автівкою, а Дарина вийде. Сталося так, що до останнього вагалася, а потім просто не вийшла. Її зупинило те, що Тарас розлучений. Отак і не побачили молоді люди одне одного. 

Пізніше Дарина не раз згадає. Адже за декілька років вона вийшла заміж, все-таки за чоловіка, який був раніше одруженим. «Так мені судилося в житті. Так сталося, що Олег одружився з розлученою, я теж вийшла заміж за розлученого». Зрозуміло, то не вирок. Якби були повага і любов. Яке має значення, хто був у його житті першою, а хто другою. 

Зоряна так і не віднайшла свого щастя, справжнього жіночого. Так і залишилася засватана, без весілля. Сина ростила сама. Траплялися в її житті чоловіки. Але якісь тимчасові. Не знайшовся той, хто на все життя. 

Травень і цього року постукав у вікно бузковою гілкою, сповіщаючи про свій прихід. Та вже не один рік весна з обпаленим цвітом, зі зруйнованою щедрою землею. Повиростали Дарини і Зоряни діти. Дівчата стали кумами. Адже тоді Зоряна взяла за хрещену матір подругу. Бо їхня історія дівочих мрій почалася ще далекого травня, весняного теплого, а головне, мирного.